«Теплом сердець зігріємо захисників Вітчизни»

До Дня Захисника Вітчизни працівники центральної бібліотеки для дітей організували та провели 11 жовтня зустріч читачів з воїном АТО, командиром відділення 131-го окремого розвідувального батальйону Олександром Анатолійовичем Скрипкою.

Учасник АТО поділився з учнями спогадами про події, що пережив разом зі своїми побратимами за час, проведений в зоні АТО, розповів про бої під населеними пунктами Широкіно, Чермалик, Гнутово, Павлопіль, про життя між воєнними діями, допомогу волонтерів, солдатську єдність та братство.

Ретельно підбираючи слова, мужній воїн описував жахіття цієї нав’язаної нам війни. Із тремтінням у голосі згадував друзів, які загинули на донецькій землі. Затамувавши подих, слухали восьмикласники про те, що довелося йому побачити, захищаючи рідну країну. Емоційна розповідь Олександра Анатолійовича була сповнена любов’ю до України.

Олександр Анатолійович закликав школярів любити рідну землю та бути патріотами своєї держави. Щирі слова подяки воїну висловила методист ЦДБ Тамара Шпак.

Час сплинув непомітно. Школярі та бібліотекарі поставили гостю багато запитань про умови перебування в місцях бойових дій, про лінію розмежування, про закінчення війни, ставлення місцевих жителів до воїнів…

По закінченню зустрічі восьмикласники сфотографувалися з паном Олександром, подарували йому квіти та побажали здоров’я, удачі, сил, благополуччя, успіхів у всіх справах та мирного неба над головою.

Гра-мандрівка «Козацькими стежками»

До Дня українського козацтва працівники центральної бібліотеки для дітей підготували гру-мандрівку «Козацькими стежками», яка відбулася 10 жовтня.

      Ведуча Антоніна Даценко провела екскурс книжковою виставкою «Козацька моя Україна», завдяки якому учні поринули у чудовий світ історії, дізналися багато цікавого про героїчні сторінки козацького минулого, традиції й звичаї українських козаків.

     Учасники заходу – учні 5-А класу БЗШ №11 (кл. керівник Тетяна Нужна) намагалися довести, що нащадки козаків можуть бути спритнішими та розумнішими за самих козаків.  Право називатися найспритнішими та найрозумнішими виборювали 2 команди «Козачата» та «Козацька Січ», які дружньо та весело вирушили у подорож.  Козацькі стежки проходили через  чотири станції  «Козацька мудрість», «Козацькі розваги», «Козацьке мистецтво» та «Козацькі скарби».

       На станції  «Козацька мудрість»  учасники продемонстрували свої знання з історії України та української мови й літератури, відповідаючи на запитання вікторини «Козацька кмітливість», називаючи атрибути із репродукції картини Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (конкурс «Як козаки листа писали») та приказки, прислів’я про козацьке життя-буття (конкурс «Козацький фольклор»).

       Національно-патріотичний дух змагань панував на другій станції «Козацькі розваги». Юні джури змагалися у конкурсах «Перетягування канату», «Чия  рука найсильніша?», «Козацький одяг», «Улюблений козацький куліш», де продемонстрували  свої вміння, силу та спритність, збираючись у похід із козацьким спорядженням, одягаючи козацькі шаровари, співаючи народних  пісень та варячи козацький куліш.

      Художні, літературні та артистичний здібності хлопці й дівчатка виявляли на станції «Козацьке мистецтво», малюючи із заплющеними очами коня, танцюючи українського гопака, розповідаючи цікаві оповідки, бувальщини, анекдоти, дійовими особами яких були  мужні, сміливі, відважні й відчайдушні, дотепні й веселі козаки.

      Остання станція «Козацькі скарби» здивувала учасників гри-мандрівки. Вони дізналися, що найдорожчим козацьким скарбом була Україна. Переглядаючи відеоролик «Лицарі козацької звитяги», гравці впевнено називали великих гетьманів та полководців, кошових отаманів та козацьких ватажків Дмитра Вишневецького, Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Івана Виговського, Петра Дорошенко, Івана Сірко, Івана Мазепи, Пилипа Орлик, Павла Полуботка.

      Патріотична гра згуртувала учасників. Команди впевнено пройшли усі випробування з рахунком 8 : 8. 

       Учасники гри довели, що вони дійсно нащадки козацького роду, що в їх жилах гаряча козацька кров пульсує та гуде, і кличе на славні справи та добро.

 

Ювіляр жовтня

 11 жовтня – 75 років від дня народження 
Володимира Олександровича Яворівського (1942),
 українського письменника, публіциста, громадсько-політичного діяча

 Володимир Яворівський – добре знана в Україні особистість. Для одних – він талановитий письменник, автор багатьох оригінальних романів, повістей, новел, публіцистики, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка. Для інших – сміливий, публічний і патріотичний політик, борець за незалежність України, багаторічний народний депутат, громадський діяч.

 

Родом Володимир Олександрович із села Теклівка Крижопільського району, що на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету. Працював у пресі.

Розквіт творчості Володимира Яворівського відбувся після переїзду до м. Києва, де він працював у газеті «Літературна Україна». Незабаром став завідувачем відділу прози і заступником головного редактора журналу «Вітчизна», пізніше – літературним консультантом і референтом Спілки письменників. У 1969 році прийнятий до Спілки журналістів України, у 1971 до Спілки письменників України. У 2001-2011 рр. був головою Національної Спілки письменників України. Упродовж 1996-1999 років – голова Комітету Державних премій України ім. Т. Шевченка. Народний депутат України, голова Комітету Верхової Ради з питань культури і духовності.

Літературну діяльність розпочав у 1968 році збіркою повістей і новел «А яблука падають…». За повість «Вічні Кортеліси» (1984) отримав Державну премію України ім. Тараса Шевченка.

Найвизначнішими творами В. Яворівського критики вважають романи про будівництво та драматичні події весни 1986 року на Чорнобильській АЕС: «Ланцюгова реакція» (1977), «Оглянься з осені» (1979), «Марія з полином у кінці століття» (1988), а також біографічний роман про Катерину Білокур «Автопортрет з уяви» (1982).

Інші книги автора: романи: «А тепер – іди» (1983), «Криза» (2000), «Що ж ми за народ такий?..» (5 томів, 2001-2010), «Найдовша ніч Президента» (2011), збірки новел та оповідань: «Гроно стиглого винограду» (1971), «З висоти вересня» (1984), публіцистичні твори: «Крила, вигострені небом» (1975), «Тут, на землі» (1977), «І в морі пам’ятати джерело» (1980), «Право власного імені» (1985). За повістю «Варвара серед варварів» режисер О. Бійма створив телефільм «Прощання з Каїром» (2002). У 2008 році Міжнародна Академія Науки, Освіти, Промисловості і Мистецтва США присвоїла Володимиру Яворівському звання академіка.