Оленівка – злочин без строку давності

 

28 липня Україна відзначає День вшанування пам’яті Захисників та Захисниць України, учасників добровольчих формувань і цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні.  Пам’ятна дата приурочена до трагедії в селищі Оленівка.

Чотири року тому на території колонії №120 в Оленівці росіяни вчинили теракт, направлений на жорстоке вбивство беззбройних та знесилених героїчних оборонців Маріуполя, яких на той момент вони утримували в полоні понад два місяці.

Оленівська (Волноваська) виправна колонія №120 – найвідоміше місце утримання полонених та викрадених цивільних, яке після 24 лютого 2022-го року  стало катівнею для українців.

16 травня 2022 року після падіння останнього оплоту оборони українських військ у Маріуполі заводу «Азовсталь» його захисників, які здалися в полон, було доставлено до цієї в’язниці. Російські окупанти оголосили нібито про підготовку трибуналу. Українська влада заявляла про домовленості з російською стороною, згідно з якими військових планували відправити додому через «процедуру обміну».

За кілька днів до атаки бійців полку «Азов» перевели саме у ті бараки, які опинилися в епіцентрі вибуху. Окупанти від початку не мали наміру обмінювати полонених українських військових, а натомість піддавали їх тортурам.

Вибух, який стався в Оленівці 29 липня, був способом приховати неналежні умови та злочинні форми допиту. Українські полонені, які перебували в Оленівці, а згодом звільнені за обміном, розповідають, що росіяни заклали фугаси всередині бараку і поруч з ним, а потім зімітували удар артилерії. Військовослужбовці, котрі перебували в основній частині барака, одразу ж загинули. В іншій частині будівлі люди отримали тяжкі поранення, але вижили.

Ніч з 28 на 29 липня 2022 року на території колонії перетворилася на пекло: вибух, пожежа, крики повсюди. Хтось кричав від болю, хтось кликав на допомогу. Понад півсотні українських полонених загинули на місці. . Ще понад 130 зазнали поранень. Поранених почали евакуйовувати лише через шість годин після вибуху, їх просто штабелями один на одного скидали в КамАЗи. Легкопоранених вирішили «лікувати» в колонії, однак своїм «методом»  – їх всіх відправили до дисциплінарного ізолятора.

Пам’яті жертв трагедії в Оленівці працівниці ЦДБ присвятили виставку-спогад «Оленівка – злочин без строку давності».  Біля книжкової експозиції проводяться бесіди з відвідувачами книгозбірні, щоб зберегти пам’ять про ці трагічні події та нагадати: правда має бути почута, а винні – покарані.

 

Пам’ятаємо. Вшановуємо. Не пробачимо.

Вічна пам’ять усім, хто загинув у полоні за Україну.

 

Ювіляр липня Іван Дзюба

 

26 липня - 95 років від дня народження

Івана Дзюби (1931-2022),

українського літературознавця, критика, лавреата Шевченківської премії (1991)

 

26 липня виповнюється 95 років від дня народження Івана Дзюби (1931–2022) - українського літературознавця, критика, публіциста, мислителя, лавреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Іван Дзюба все життя відстоював українську мову, культуру та право кожного народу бути собою.

У часи, коли за чесну думку можна було втратити свободу, він не мовчав. Його праця «Інтернаціоналізм чи русифікація?» стала символом боротьби за українську ідентичність і свободу слова.

4 вересня 1965 року разом із В'ячеславом Чорноволом та Василем Стусом виступив на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» проти масових арештів української інтелігенції.

Через свою правозахисну діяльність був звільнений з роботи, зазнав переслідувань з боку КДБ, а в 1972 році засуджений до 5 років ув'язнення. Згодом написав «покаянну» заяву, що дозволило йому вийти на волю та повернутися до літературної праці під суворим наглядом.

У часи незалежності був міністром культури України (1992–1994). Був академіком НАН України та багаторічним головою Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка.

Написав понад 400 наукових праць. Довгий час був головним редактором журналу «Сучасність» та співголовою редакційної колегії «Енциклопедії Сучасної України».

Іван Дзюба вірив, що книги допомагають мислити, ставити запитання та знаходити власні відповіді.

Видав близько двох десятків книг, присвячених українському світу літератури, мистецтва, культури, де знайшлося місце і класикам, і сучасним письменникам, від Ліни Костенко до Сергія Жадана.

 

В 2015-му побачила світ книга «Донецька рана України», де аналізуються не лише розвиток української культури на теренах Донеччини, а й політичні, психологічні та історичні причини та маніпуляції місцевим населенням з боку радянської влади та їхніх наступників, які призвели до окупації.

    Помер 22 лютого 2022 року в Києві, за два дні до початку повномасштабного російського вторгнення, залишившись у пам'яті як «голос сумління нації».

 

Ювіляр липня Бернард Шоу

 

 26 липня - 170 років від дня народження

 Джорджа Бернарда Шоу (1856-1950),

англійського драматурга, публіциста

 

Бернард Шоу -  драматург, письменник, філософ і бунтар.  він став єдиною людиною в історії, яка отримала Нобелівську премію з літератури і премію «Оскар».

Шоу все життя йшов проти течії, і його досвід може стати крутим орієнтиром для сучасної молоді.

Ось кілька фактів про те, як хлопець без класичної освіти перехитрив систему:

Школа - не єдине місце для знань

Бернард Шоу щиро ненавидів тогочасну шкільну систему, називаючи її «в'язницею для дитячої душі». Він вважав, що примусове навчання лише вбиває інтерес. Натомість він обрав шлях самоосвіти: годинами сидів у Британському музеї, читав трактати, вивчав мистецтво та музику. Його приклад доводить: справжнє прагнення до знань сильніше за будь-які формальні оцінки.

Випередив свій час на століття

\У вікторіанську епоху, коли суспільство не уявляло життя без м'яса та тютюну, Шоу став переконаним вегетаріанцем і палким прихильником здорового способу життя. Він не палив, не вживав алкоголь і до глибокої старості активно катався на велосипеді. Ті тренди на екологічність і ЗОЖ, які ми маємо зараз, він сповідував ще понад 100 років тому.

Створив першу феміністичну романтичну комедію

Його найвідоміша п'єса «Пігмаліон» - це не просто романтична історія. Це інтелектуальна дуель. Професор Гіггінс на спір береться зробити з бідної вуличної квіткарки Елізи вишукану леді. Проте Еліза виявляється сильнішою особистістю, ніж її вчитель. Вона виборює право на власну гідність та незалежність, що робить цю п'єсу неймовірно актуальною і сьогодні. Саме за сценарій до фільму за цією п'єсою Шоу й отримав свій Оскар.

Зброя у вигляді іронії

Шоу славився своїм блискучим, часом безжальним гумором. Він вважав, що найкращий спосіб змусити людей думати - це змусити їх сміятися над власними помилками.

Коли йому присудили Нобелівську премію, він спочатку хотів відмовитися, іронізуючи, що це «рятувальний круг, який кидають плавцю, котрий уже благополучно дістався берега». Грошову частину нагороди він віддав на переклад шведської літератури англійською мовою.

Твори Бернарда Шоу вчать головному: не боятися мати власну думку, критично мислити та створювати себе самостійно, попри будь-які суспільні шаблони.

Відомі цитати письменника:

 «Тепер, коли ми навчилися літати по повітрю, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі, як люди».

«Життя -  це не пошук себе. Життя - це створення себе».

«Світ складається з нероб, які хочуть мати гроші, не працюючи, і дурнів, які готові працювати, не багатіючи».