Життя на кінчику маленької голки

Наркоманія – соціальна трагедію людства. Однією з причин її поширення є дефіцит знань про наркотики та їхній вплив на організм людини.

З метою профілактики вживання наркотиків серед підлітків у центральній бібліотеці для дітей була проведена дискусія «Життя на кінчику маленької голки». Старшокласники обговорювали усталені серед наркозалежних людей твердження про «нешкідливість», «користь» прийому окремих наркотиків для здоров'я людини, підвищення за їх допомогою розумової працездатності.

Ведуча заходу методист ЦДБ Тамара Шпак запропонувала присутнім оцінити переконання тих, хто оголошує себе «членами субкультури наркотизму»: погодитися з даною думкою або спростувати її, визнати міфом.

У дискусії взяла участь медичний психолог Ольга Іванівна Куницька. Вона наголосила, що люди помиляються, вважаючи наркоманію розвагою, яка відносить у світ приємних відчуттів, розповіла, яку небезпеку приховують у собі ці «задоволення», які наслідки спричиняють нешкідливі, на перший погляд, захоплення, до якої життєвої трагедії вони призводять. В основу висновків пані Ольги лягла стаття С.М.Тихомирова «Міфи торговців божевіллям».

Учасники заходу переглянули презентацію «Зірки, які померли від наркотиків».

  

На закінчення заходу бібліотекар звернулася до аудиторії зі словами: «Людина – єдина вільна істота на світі, і ця свобода підносить її над навколишнім світом. Коли ж вона виступає проти самої себе, то втрачає можливість того, що має будь-яка примітивна істота, – жити, мати потомство. 
Життя – це безцінний дар, посланий нам, для того, щоб змінити цей світ на краще!».

Людина – легенда

 27 листопада - 100 років від дня народження 
Бориса Євгеновича Патона (1918), 
українського вченого у галузі електрозварювання, металургії і технології металів

Науковій діяльності Бориса Євгеновича Патона, 
враховуючи її тривалість і багатогранність,
 не знайдеться аналогів за всю історію вітчизняної 
та світової науки. 
Лише перелік його титулів, іпостасей, відзнак та нагород зайняв би не одну сторінку.

Борис Євгенович Патон народився 27 листопада 1918 року 
в родині професора Київського індустріального інституту Євгена Оскаровича Патона.

Закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-електрик, захистив кандидатську і докторську дисертації.

Автор понад тисячі наукових публікацій 
і понад 400 винаходів.

У 1953 році очолив Інститут електрозварювання 
імені Є.О. Патона, а в 1962-му його було обрано президентом Національної академії наук України, яку він очолює вже понад півстоліття. І це в той час, коли за попередні сорок чотири роки змінилося сім президентів.

Зараз Борису Євгеновичу, як і Академії, 100 років. 
І не зустрінеш ученого, який не бажав би йому ще довгих літ життя. Адже Патон -- це гарант. Гарант існування не тільки Академії, але й української науки в цілому.

У 1998 році Борису Патону надали звання Героя України 
за самовіддане служіння науці, видатні досягнення 
в галузі зварювання та спеціальної електрометалургії, 
що сприяли визнанню і утвердженню авторитету вітчизняної науки у світі.

https://www.youtube.com/watch?v=3g-RpJvWruk

Вони прославили місто

Біла Церква дала світу немало визначних діячів у галузях освіти, медицини, літератури, історії, науки і техніки. 
Саме люди – гордість і справжнє багатство міста.

Запрошуємо вас здійснити краєзнавчу відеобесіду-знайомство  «Вони прославили місто», перегорнути  сторінки  зустрічей з  видатними  особистостями, історичними постатями, яскравими сучасниками, які  творили  та творять історію  України та міста, прославляючи їх.

Ювіляр листопада

 27 листопада - 155 років від дня народження 
Ольги Юліанівни Кобилянської (1863—1942), 
української письменниці та громадської діячки

З дитячих років Ольга Кобилянська знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. Дитинство й юність майбутньої письменниці минули в румунсько-німецьких містечках Гура-Гумора, Сучава, Кімполунг. Пізніше вона жила в с. Димка, а з 1891р. — у Чернівцях.

Перші літературні твори О. Кобилянської, написані німецькою мовою, припадають на початок 80-х років («Гортенза, або нарис з життя однієї дівчини», «Доля чи воля?»).

Німецька школа не могла дати Кобилянській будь-яких знань з історії культури українського народу. Для утвердження Кобилянської як української письменниці необхідно було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше почала усвідомлювати і з кінця 80-х років, наполегливо вивчала культурну спадщину свого народу, виявляла дедалі більший інтерес до його життя.

Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки "середньої верстви", активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя. Ці думки виявилися в ранніх творах письменниці. У деяких з них («Гортенза», «Вона вийшла заміж»), змальовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця робить наголос на їх пошуках особистого щастя. В «Людині», а ще більше в «Царівні» особисте щастя героїнь Кобилянської більшою чи меншою мірою вже пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з обставинами, що сковують розвиток її духовних сил.

 Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно поєднуються в одному з її кращих творів — повісті «В неділю рано зілля копала», в основі якої — мотив романтичної пісні-балади "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", що неодноразово опрацьовувався українськими письменниками, зокрема М. Старицьким  у драмі під однойменною назвою. Повість перекладена багатьма мовами, інсценізована, з успіхом йде на сценах театрів нашої країни.

Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість «Земля». "Факти, що спонукали мене написати "Землю", правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!.." — згадує О. Кобилянська в автобіографічному нарисі «Про себе саму». Саме це дало підстави Франкові назвати «Землю» твором, який, крім художньої цінності, "матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього тяжкого лихоліття".

Виступивши в середині 90-х років як українська письменниця з оповіданнями й повістями з життя інтелігенції, Кобилянська протягом майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Велика частина її творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; у 1901р. вони вийшли окремою книжкою під назвою "Kleinrussische Novellen". Окрему ідейно-тематичну групу становлять мемуарні та публіцистичні твори Кобилянської, написані в радянський період її діяльності.

https://www.youtube.com/watch?time_continue=844&v=BHiI7VDblGM