Відспівала душа і в піснях залишилась навічно

4 березня – 70 років від дня народження   
Володимира Івасюка

Володимир Івасюк  (1949-1979) – український композитор, поет, творець української поп-музики. Видатний українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем.

Талант Володимира помітили, коли хлопцю було 10 років. Про нього тоді вже говорили у рідному місті Кіцмань. 
У 15 про нього почули Чернівці, в 20 років – говорила вже вся Україна. Його пісні відомі не лише в Україні. «Червона рута» була визнана найкращою піснею 1971 року, а «Водограй» – 1972.

Івасюк був не просто музикантом, він був патріотом України. Своїми піснями він відроджував любов українців до української культури.

В пісні «Червона рута» органічно поєдналися сучасні ритми з найкращими елементами  народного українського співу. Пісня приголомшила слухачів своїм неординарним змістом і лунала повсюдно.  Її появі передувала фольклорно-дослідницька робота композитора, зокрема велике захоплення митця українською народною творчістю. Для вісімнадцятирічного композитора, закоханого в рідний фольклор, чутливого до всього нового, образ Червоної рути був хвилюючою знахідкою. Ця квітка не давала йому спокою майже три роки. У пошуках деталізації прочитаного у «Коломийках» він багато мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття.

 

1971 року режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконали Софія Ротару й соліст ансамблю «Смерічка» Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка.

1975 року у селі Розтоки на Буковині було знято фільм «Пісня завжди з нами», в якому Софія Ротару виконала 6 пісень В. Івасюка.

 

В 1977 році  Софія Ротару з піснею Івасюка «У долі своя весна» перемогла на фестивалі «Сопот-77». Вийшли платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару» і збірка його пісень «Моя пісня».

1978 року Володимир Івасюк  переміг на Всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій , одержав дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара».

Поет Юрій Рибчинський, який був близьким другом Володимира Івасюка, так характеризує композитора: “Володимир був скромним – як справжній художник, який працює на майбутнє, а не купається у теплій ванні сьогоднішнього успіху доти, поки вода не охолоне. Він не спекулював своїм ім’ям, яке тоді було на устах у мільйонів людей. Ні зовні, ні внутрішньо ніколи не виділяв себе серед інших, що було дивно для хлопчиська (дозволю собі подібну нахабність!), на якого раптом звалилося визнання. Івасюку в пору першого всесоюзного, а згодом і міжнародного успіху було трохи більше 20-ти. У такі роки слава – тяжке випробування. Він не тиражував успіх, як це часто відбувається з багатьма початківцями, які шукають легкого хліба, – жодна його нова пісня не була схожа на вже написані”.

24 квітня 1979 року  за телефонним викликом вийшов з дому й більше не повернувся. 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу, пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. Саме тоді була закрита справа №239, що чомусь мала назву «Пошукова справа по факту смерті композитора В. Івасюка». Слідчі завзято відпрацьовували версію про "самоповєшаніє", відкидаючи в сторону всі інші. Івасюка намагалися також назвати божевільним, говорили про «творчу кризу», про заздрість вчителя.

 

На похорон Володимира Івасюка прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного – люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця. Це було свого роду актом громадянської непокори.

26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 року справу було закрито нібито через відсутність складу злочину. 12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка. «Вбитий співробітниками КГБ», – заявив прокурор Львівщини Роман Федик в лютому 2015 року.

У 2009 році, коли видатному українцю 

мало б виповнитися 60, 

він був удостоєний звання Героя України.

Дитячо-котячі книги

В перший день весни, 1 березня, у світі святкують 
День кішок.

Березень традиційно вважається котячим місяцем. Муркотики зустрічають весну гучними серенадами і нагадують нам, що пора виповзати із зимової сплячки.

Котики здавна привертають увагу митців та письменників й нерідко опиняються серед персонажів казок і оповідок для дітей. Красиві та вправні, розумні й кмітливі коти захоплюють і чарують малюків та їхніх батьків, а чарівники-автори не втомлюються вигадувати історії про пригоди пухнастиків. От і серед українських книжкових видань котяча тема користується попитом та виграває всіма барвами і породами.

 З любов'ю до пухнастих і лисих, довгохвостих і капловухих, чорних, білих, смугастих і плямистих чотириногих ми підготували добірку дитячо-котячих книг.

Брезан Ю.  Пригоди котика Мікоша / Юрій Брезан. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2011. – 56 с.: іл.

Одного разу чорненький котик Мікош, як завжди, провів свого друга, білявого Томаша, до школи, а сам побіг до залізничного насипу – подивитися на поїзди. І треба ж було йому побачити у вагоні з картоплею мишку... Котик плигнув за нею і не стямився, як поїзд уже був далеко від його рідного міста. Попереду - сповнена захоплюючих пригод велика мандрівка! Книжку переклала з верхньолужицької мови Божена Антоняк, а створила яскраві акварелі львівська художниця Івета Ключковська.

Орлова О. Подорож до країни Мурвіль / Олександра Орлова. – К. : Зелений пес, 2013. – 204 с. : іл.

Чарівна країна котячої втіхи Мурвіль , де течуть молочно-кисельні ріки, вулиці прикрашають карамельні будиночки, а на луках, поруч з дивовижними, ніким не баченими квітами кицьколілій і кошенятовими трояндами зеленіє котяча м’ята. Саме туди і вирушить у далеку подорож лицар Котячої слави Кексик Сірий зі своїм провідником Зефіром Білосніжним. На шляху мандрівникам зустрінеться безліч цікавих місць, вони подружаться з різними мешканцями казкового світу, втраплять у цікаві пригоди, навчаться лазити по деревах, добувати вогонь, виживати в різних погодних умовах, літати, плавати. А головне – врятують увесь край котячої втіхи від занепаду та злих чарів! Допомогти лицарю і його провідникові можете й ви! Приєднуйтеся! Ця книжка являє собою особливий вид дитячого фентезі й окрім того, що вона дуже котяча, вона ще й повна смаколиків.

Рис Г. Подорож до Котанії / Галина Рис. – Львів : Видавництво А. Ю. Позднякова, 2013. - 128 с.

Казкова повість про котика, що потрапив до справжнього котячого королівства та ще й виявився спадкоємцем престолу. Принцу Котанії Мяуславу доводиться зануритися у всі королівські церемонії та обов’язки, в той час як він мріє бути художником і потайки малює портрет киці, що припала йому до душі. Палацовий етикет і чудернацькі звичаї, кумедні ситуації та вирішення моральних і філософських конфліктів, нехай навіть у фантастичному світі пухнастих лап та хвостів. Це історія котика, у якій може легко впізнати себе маленький читач, і йому буде над чим замислитися, але, звичайно, і посміятися.

Чередниченко Д.  Чого Волошка запишалася / Дмитро Чередниченко. – Л. : Грані-Т, 2012. – 60 с. – (Серія «Сучасна дитяча проза»).

Гадаєте, найцікавіше, що є у квартирі кожної української родини – це комп’ютер і телевізор? А от і ні! Адже все залежить від того, хто фантазує. Наприклад, непосидюча киця Волошка, якій цікаво все, що стоїть, лежить чи відбувається в квартирі, навіть у мийниці може знайти собі пригоду. А постійне встромляння скрізь свого носика тільки вдосконалює фантазії. То Волошка хоче літати, то разом із родиною сидіти за столом, то дістати неба. Киця любить усе помацати, понюхати, полежати на чомусь. Без неї у квартирі нічого не відбудеться!

Отак звичайна київська квартира, в якій мешкає творча родина – Дмитро Чередниченко, Галина Кирпа, Олянка, киця Волошка і киця Біленька – опиняється в епіцентрі пригод. Бо вдома – найсмачніше, найтепліше, найзручніше і найцікавіше!

Щербаченко Т. Біла, Синя та інші / Тетяна Щербаченко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2014. – 34 с. : іл.

Хороша мурнявська книжечка. Легка й грайлива. Проте змусить замислися і дорослих, і дітей. Не лише про те, що є у пташок: ноги чи лапки; скільки лапок у павучків, якого кольору бувають звірі, а й, наприклад, чи літають ті, в кого немає крилець…П’ять історій про кольорових киць, п’ять яскравих фантазій про буденне і важливе. Кожна киця з її клопотами і пригодами — не просто чарівний персонаж, це дитина в її прагненні ідентифікувати себе, здійснити мрію, знайти своє місце у великому світі, навчитися спілкуватися. Книга Тетяни Щербаченко — вдалий казкотерапевтичний експеримент, і тому її треба прочитати всім.

Вітальний майданчик

Любі читайлики!

Нехай весна постукає у ваші вікна теплими променями сонця, дзвінким співом птахів та ароматом квітів.

Нехай тепло і світло буде на душі та в серці, а ця весна принесе натхнення, легкість і шанобливість.

Бажаємо,  щоб щоранку ви прокидалися з задоволенням, вдихаючи на повні груди новий день.

Хай весни розмаїття малюнків

Прикрашає вам кожну хвилину,

Клич лелечий запросить в мандрівку,

У казкову і дивну країну!

Ювіляр лютого

 120 років від дня народження 
Еріха Кестнера (1899-1974), 
німецького прозаїка, сценариста

Свою популярність в Німеччині Еріх Кестнер завоював завдяки своїм повним іскрометного гумору творам для дітей та сатиричної поезії на злободенні теми. 

Тема дитинства проходить через усю творчість Еріха Кестнера.

У 1928 році виходить його перша книга - поетична збірка "Серце на талії". Але справжній успіх молодому автор принесла дитяча книжка "Еміль і детективи". Письменникові вдалося створити новий образ маленького героя. Слідом за Емілем - заповзятливим енергійним хлопчиком, сміливим борцем за справедливість, люблячим сином і вірним другом, в дитячу літературу увірвалася ватага юних бешкетників, що потіснила старанних і слухняних персонажів, світ яких традиційно обмежувався школою.

Книга "Еміль та Детективи" розійшлася мільйонними тиражами і була переведена на 59 мов. У 1931 році твір був екранізований Герхардом Лампрехтом. Фільм мав великий успіх, проте Кестнер залишився незадоволений сценарієм.

1933 року Кестнер видав продовження "Еміль і троє близнюків". Дана серія стала початком нового жанру — дитячого детективу.

У 1957 році виходить автобіографічна повість "Коли я був маленьким" - справжній шедевр німецької літератури. Світ дитини розкривається в книзі з дивовижною делікатністю. Повість переносить читача в початок століття. Не дивлячись на непрості випробування, що випали на долю маленького героя, дитинство для нього є  "золотою порою", повною любові і райдужних надій. Оглядаючись на минуле, звертаючись до власного коріння, письменник запрошує читачів піти за собою, щоб в історії, в сімейних традиціях знайти опору для відродження Німеччини, поклавши в основу нової споруди самовіддану любов і чесну вільну працю на загальне благо.

Еріх Кестнер не прагнув слави, але заслужив її. У 1960 році письменник був удостоєний вищої міжнародної нагороди в галузі дитячої літератури - медалі Ганса Крістіана Андерсена. В Німеччині існує Товариство Кестнера, заснована літературна премія його імені.

За все своє життя Кестнер так і не одружився. Дві свої останні дитячі книги «Маленький Макс» і «Маленький Макс і маленька міс» Кестнер написав для свого сина Томаса, який народився в 1957 році.