Ювіляр серпня

 5 серпня - 120 років від дня народження 

Бориса  Антоненка-Давидовича (1899-1984), 

українського прозаїка, перекладача, мовознавця, літературознавця

Борис Антоненко-Давидович народився 5 серпня 1899 року в передмісті міста Ромни — Засуллі (тепер Сумської обл.) в родині машиніста-залізничника Дмитра Олександровича Давидова і Юлії Максимівни Яновської . «Антоненко-Давидович» одночасно є псевдонімом і прізвищем його прадідів — реєстрових козаків Антоненків.

Закінчивши 1917 р. Охтирську гімназію, майбутній письменник вступає на природничий відділ Харківського університету, але невдовзі переводиться на історико-філологічний факультет Київського університету. Через матеріальні нестатки та безперервну зміну влади офіційно він так і не здобув вищої освіти, і йому довелося опановувати науку самотужки «в бібліотеках та з великої книги життя».

1920-1921 рр. ще зовсім юному Б.Антоненку-Давидовичу випало завідувати Охтирською повітовою народною освітою. Завідував він також відділом культури та мистецтва в газеті  «Пролетарська правда», згодом був відповідальним секретарем журналу «Глобус», художнім редактором Київської кінофабрики.

Власні літературні твори почав публікувати з 1923 року. У журналі «Нова громада» з'явилося перше оповідання Б.Антоненка-Давидовича «Останні два». В «Червоному шляху» (№ 8) побачила світ його драма «Лицарі абсурду», а 1926 року — збірка оповідань «Запорошені силуети». Своє літературне «хрещення» письменник одержав у літературній організації «Ланка» (згодом — «Марс»).

Моральне життя Бориса Антоненка-Давидовича поступово стало нестерпним. Письменника гнітило заборона друкувати роман-трилогію «Січ-мати», повернення з видавництва «Література і Мистецтво» роману «Борг» для докорінної переробки.  І він був змушений тимчасово виїхати з України до Алма-Ати, де почав працювати у Держкрайвидаві редактором художнього сектора.

2 січня 1935 року Антоненка-Давидовича заарештовано й під конвоєм відправлено до Києва. Слідчі військового трибуналу звинуватили Антоненка-Давидовича в націоналізмі та контрреволюційній діяльності. На цій підставі Б.Антоненка-Давидовича було засуджено на 10 років концтаборів. Письменник пройшов усі кола ГУЛАГівського пекла, а після того був відправлений на довічне заслання в село з промовистою назвою Малоросєйка Больше-Муртанського району Красноярського краю.

Після повернення до Києва у 1957 році, окрилений суспільно-політичною відлигою, Б.Антоненко-Давидович активно включився до літературного процесу. Уже наступного року він вирушив в мандри Україною. Враження від подорожей передав у збірках репортажів «Збруч» (1959) та «В сім'ї вольній, новій» (1960). Водночас допрацьовував привезений із заслання в чернетці роман «За ширмою», що був опублікований спочатку в журналі «Дніпро» (1961, № 12), а за рік після того твір вийшов окремою книжкою і став помітним явищем української прози.

До самої смерті БорисаАнтоненка-Давидовича, що настала 9 травня 1984 року, тривало принизливе цькування та замовчування письменника, який був змушений животіти на скромну пенсію. В той же час за кордоном, зокрема, в Болгарії, Польщі, Англії, Канаді, США і навіть далекій Австралії його твори видаються окремими книжками, широко відзначаються ювілеї письменника. Нарешті через 5 років після його смерті в Україні виходить його книга художньої прози — "Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки" — за яку йому посмертно в 1992 р. присуджено Державну премію ім. Т.Г. Шевченка.

Глибоко психологічний роман Б. Антоненка-Давидовича «За ширмою» порушує давню проблему, що хвилювала і хвилюватиме не одне покоління людей - тему батьків і дітей. Автор показує безмежну метеринську любов і трагедію сина, який надто пізно зрозумів, яке велике і святе слово «мати». Внаслідок черствого й байдужого ставлення молодого лікаря Олександра Постоловського до своєї рідної неньки гине стара людина, що породила його на світ і виховала. Твір «За ширмою» нагадує молодому поколінню про його обов’язки до своїх батькій, виховує любов до свого народу, до рідного слова.

Збірка оповідань «Сибірські новели» — це низка неповторних людських

доль і характерів, яким з того чи іншого боку довелося пройти через криваву машину сталінських концтаборів. Ці характери і долі — більш ніж реалістичні, тому що вони — свідчення письменника, який дивом вижив у страшному пеклі… Збірка складається з оповідань різних за часом дії.

 

Фотоконкурс

 Номінація «Несподіваний ракурс»

 Каміла Цибок, 10 років

Читаємо влітку

Пропонуємо книжкові новинки, які будуть цікаві та корисні наймолодшим читачам.

Лобода О. Цукерки на сніданок . Звичайні пригоди хлопчика Захара / Олена Лобода. –К. : Видавництво «Національний Книжковий Проект», 2017. – 48 с. : іл.

Що робити, якщо вам не хочеться їсти те, що приготувала мама? Наприклад, кашу або сосиски? Напевно, не варто чинити так, як це зробили Захар і його друг Борька. А як перемогти свій страх перед зубним лікарем? Чи боїтеся ви зубного лікаря? А якщо чогось злякалися, то чи вистачить у вас сміливості признатися в цьому перед усіма дітьми? Ось такі прості й водночас складні завдання доводиться вирішувати хлопчикові Захару. Читайте ці веселі й мудрі історії - можливо, впізнаєте в них і себе?

Мозер Е. Мануель і Діді. Велика книга маленьких мишачих пригод / Ервін Мозер. - Л. : Видавництво Старого Лева, 2017. - 184 с. : іл.

Діді та Мануель — два веселих і вірних друга. Вони не люблять нудьгувати та сидіти на місці, тому цілий рік знаходять нові цікаві забавки, знайомляться зі світом та знаходять друзів. Життя мишенят Мануеля і Діді сповнене пригод. Друзі проявляють свою допитливість, дотепність, винахідливість та відвагу. Мануель завжди має багато ідей, а Діді щоразу готовий допомогти йому реалізувати їх. Книжка австрійського письменника Ервіна Мозера з авторськими ілюстраціями привабить вас короткими текстами і симпатичними малюнками. Вона допоможе знаходити у житті дивовижне, бачити прекрасне і пізнавати нове. А також – дізнатися про те, що найдорожчий скарб – твій друг.

Юр’є Ж. Велика книжка кролячих історій / Женев’єва Юр’є. – Київ: Рідна мова, 2018. – 352 с. : іл.. – (Серія «Шедеври дитячої літератури рідною мовою»).

Велика збірка із літньою обкладинкою веселих історій про надзвичайну кролячу родину, до якої увійшло аж 15 казочок.

Веселі історії про дружніх кроленяток Сироїжка, Кульбабку, Вогника, Розмаринчика та Піруетту, що мешкають разом із добрим та уважним татусем Онисимом та вправною господинею тітонькою Цинією, які постійно щось вигадують, потрапляють в різні кумедні ситуації, але водночас дуже люблять один одного та готові на відчайдушні і хоробрі вчинки заради родини. Книга відрізняється майстерними ілюстраціями, неймовірно деталізованими та привабливими. Кожна ілюстрація із книги навіть без тексту може чудово передати казковий зміст.

Якщо ви ще не познайомилися із цією надзвичайною сімейкою - мерщій розгортайте книжку. На вас очікують неймовірні історії!

Ювіляр серпня

 1 серпня – 200 років від дня народження  
Германа Мелвілла (1819-1891), 
американського прозаїка

Герман Мелвілл — одна із найяскравіших і значних постатей американського романтизму. Недооцінений сучасниками, він був уславлений лише в XX ст. і з запізненням  прийнятий у пантеон великих майстрів національної культури.

Дитинство Германа минуло у великому домі, у достатку, навчався він у привілейованій школі. Несподівана смерть батька у 1832 році змусила Мелвілла, котрий не бажав обтяжувати близьких, розпочати самостійне життя: він працював клерком у банку, шкільним учителем, служив на хутряній фабриці.

У 1837 році вперше вийшов у море юнгою. У січні 1841 року, охоплений жаданням пригод, завербувався матросом на китобійну шхуну «Акушнет» і вирушив у плавання.

У липні 1842 року під час стоянки у гавані Нукухіві (Маркізькі острови) він разом із товаришем Тобі залишив «Акушнет» і пробув  близько місяця в місцевому племіні тайпі, за яким закріпилася слава канібалів. Від аборигенів утік на сіднейській шхуні «Люсі Енн», мандрував деякий час, поки не осів на Гаїті. Там він влаштувався на американське військове судно «Юнайтед Стейтс» і повернувся на батьківщину у жовтні 1844 року.

Майже три з половиною роки, проведених на морі, збагатили Мелвілла неоціненним запасом вражень. Це лягло в основу багатьох його книг, визначило своєрідність його творчості як видатного митця-марініста. Свої пригоди він описав у книгах «Тайпеї», «Ому», «Білий бушлат» та інших.

Мелвіллівський шедевр – роман «Мобі Дік, або Білий Кит» зарахований сьогодні до вершин світового письменства. Спершу Мелвілл задумував книгу як один із різновидів морського роману про китобійний промисел, але поступово його план і структура ускладнювалися, набували філософської масштабності.

Сюжет роману — перипетії полювання китобоя «Пеквод» за таємничим велетенським Білим Китом, що виступає як щось більше, ніж могутній мешканець морської стихії. Він — втілення одвічного зла, якого слід уникати морякам, котрі бажають благополучно повернутися в рідний порт.

Капітан вельбота Ахав — романтичний герой, людина, одержима маніакальною пристрастю здолати Білого Кита, «темну невловиму силу, існуючу споконвіку». В останній сутичці з ним він позбувся ноги і користується білим кістяним протезом. Капітан прибиває до щогли золотий дублон — винагороду тому, хто перший угледить у морі ненависного йому могутнього кашалота. Поряд з Ахавом працює багатонаціональна команда «Пеквода», що ніби символізує людство в мініатюрі,  різні типи людей: старший помічник Старбак, м'який за натурою, добрий християнин; другий помічник Стаб, удачливий та схильний з полегкістю ставитися до небезпеки; третій помічник — недалекий Фласк; матроси: таємничий азіат Федалла, полінезієць гарпунер Квіквег, приятель Ізмаїла, героя-оповідача, африканець Дагу; чорношкірий слуга Піп; гарпунер індіанець Тештігу.

            Після відчайдушної триденної погоні «Пеквод» наздоганяє Білого Кита. Ахав уражає його смертельним ударом, але й Кит тягне за собою в безодню корабель. Зі всього екіпажу рятується лише Ізмаїл, персонаж значною мірою автобіографічний, його підбирає китобійне судно «Рахіль».