ЮВІЛЯР ЛИПНЯ

                 24 липня – 65 років від дня народження 

Катерини Штанко (1951), 
української письменниці, художниці та ілюстраторки дитячих книжок.

 Одна з найвідоміших і найулюбленіших українських книжкових графіків Катерина Штанко народилася у Сімферополі у 1951 році. В родині Катерини малювали і тато, і мама, однак за фахом обоє обрали науку. Тож, узявшись за олівець, дівчинка продовжила мрію найрідніших людей. Закінчила Кримське художнє училище та Київський державний художній інститут.

 

Як ілюстраторка співпрацювала з видавництвами: “Веселка”, “Дніпро”, “Марка України”, “А-ба-ба-га-ла-ма-га”,  брала участь у багатьох  українських та міжнародних виставках та конкурсах. 

 На її рахунку - кілька десятків ілюстрованих книг для дітей. Роботи Катерини Штанко - це окремі історії, для розуміння яких часто навіть не потрібно тексту. Вони заворожують, змушують фантазувати та мріяти! І особливо близькі вони саме українцям, адже у творчості Катерини Штанко національна тематика присутня практично завжди.  
Просто чарівно!

 За ілюстрації до твору Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало» художниця нагороджена дипломом першого ступеня Республіканського конкурсу книжкового мистецтва. «Сни Ганса Християна» Лесі Ворониної, проілюстровані Катериною Штанко, посіли перше місце у номінації «Книга для дітей та юнацтва» на Міжнародному конкурсі «Мистецтво книги». 

 

У 2014 році видала першу власну книгу «Дракони, вперед!» – і одразу була визнана літературною спільнотою і як талановита дитяча письменниця. Її книга отримала британську нагороду «Книга року ВВС» (2014). І зараз займає найвищі позиції у незалежних рейтингах.

Це історія про абсолютно звичайного київського школяра. Він має досить спокійний характер і захоплюється ботанікою, вирощує рослини. Під час прогулянки Нікітським ботанічним садом,  хлопчик  потрапляє у ту частину саду, де ростуть казкові рослини. Там він здобуває насіння драконячого дерева, із якого виростає дракон.

А потім цей хлопчик, який має не дуже рішучу вдачу, має стати ватажком зграї драконів. 

Авторка відобразила оригінальний світ, на тлі світової чароманії він зовсім не губиться. По-перше, дія відбувається в Україні, де існують свої прадавні казкові сюжети, фольклорні герої та істоти. По-друге, це абсолютно сучасна оповідь, сповнена екскурсами у найрізноманітніші сфери: від ботаніки до особливостей нашої географії, від історії до сучасних конфліктів.

Поза всім цим чарівним антуражем та драконами, це історія про те, як зі звичайної людини постає герой.

Бібліотека в стилі СЕЛФІ

КАРІНА ГИРЯВЕЦЬ (БЗШ №4, 9 кл.)

 

20 липня в календарі: це цікаво знати

20 липня - Міжнародний день шахів

Старовинна настільна розважальна гра має давню історію.

Як одна з найрозповсюдженіших спортивних ігор сучасності, гра поєднує в собі елементи мистецтва (уяви), 
науки (логічно-точний розрахунок) і спорту.

 

Батьківщиною шахів є Індія. Там у V ст. з’явилася гра чатуранга. Спадкоємицею чатуранги стала гра шатранг (чатранг), що виникла у Центральній Азії наприкінці V – початку VI ст. У VIII-IX ст.  шатранг поширився з Центральної Азії на Схід та Захід, де став відомим під арабською назвою шатрандж. У період раннього середньовіччя шатрандж потрапив у Європу і швидко завоював собі прихильників, спочатку в Іспанії, а потім – в Португалії, Італії та Франції.

В Україні шахи відомі з X—XI ст.:  шахові фігури знайдені в археологічних розкопах Вишгороду, Києва, Турова, в Чорній Могилі біля Чернігова. В усній словесності, зокрема билинах, згадується, що шахи були популярні за часів Київської Русі. 
В часи панування Литви і Польщі любов до шахів в Україні не зникала. Про це свідчить поема Я.Кохановського «Szachy» (1564), знана серед шляхетського стану в Україні. Відомо, що за Гетьманщини шахістом був митрополит Т. Яновський, а меценатом шахового мистецтва гетьман К. Розумовський.

У 1561 році був виданий перший підручник з шахів, в якому вже описувалися відомі й нині етапи кожної шахової партії.

Перший у світі шаховий клуб відкрили в 1550 році в Італії. 
У 1575 - при королівському дворі в Мадриді провели перший шаховий турнір. У 1867 році під час турніру в Парижі вперше використали шаховий годинник. У середині минулого століття на одну партію в 40 ходів відводили дві з половиною години. За сучасними стандартами на 40 ходів відводять дві години або 100 хвилин.

Міжнародним видом спорту шахи стали наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. У 1924 році була створена Міжнародна шахова федерація, яка від самого початку опікувалася організацією Всесвітніх шахових олімпіад. І ця ж організація у 1966 році ухвалила рішення про відзначення Міжнародного дня шахів, до якого в 2012 році долучилася й Україна. Згідно даних федерації, сьогодні шахи як вид спорту визнані в 105 країнах світу.

Мабуть, вам буде цікаво знати, що найкращим шахматистом України є Руслан Пономарьов. Він став чемпіоном у 18-річному віці, встановивши світовий рекорд. Крім того видатний українець навчився грати в шахи ще в 5 років, і йому знадобилося 13 років, аби стати чемпіоном.

Майже в кожному місті є шаховий клуб (іноді їх декілька), у якому збираються шанувальники цього виду спорту. У Міжнародний день шахів у цих клубах проводяться турніри, розважальні заходи.

20 липня протягом дня бібліотекарі ЦДБ презентували  користувачам  виставку-інсталяцію «Хід конем».  Діти й підлітки мали змогу дізнатися цікаві факти про цю інтелектуальну гру  та безпосередньо долучитися до шахових змагань,

а малеча з задоволенням дивилася мультфільм «Шахи».

Бібліотека в стилі СЕЛФІ

СОФІЯ ПЕТРЕНКО (БЗШ №4, 7кл.)

Бібліотека в стилі СЕЛФІ

АЛІНА МАРЧУК (БЗШ №4, 7 кл.)

Ювіляр липня

                           19 липня – 75 років від дня народження  

ВАСИЛЯ ВАСИЛЬОВИЧА ЧУХЛІБА (1941-1997) –  

українського письменника, журналіста, громадського діяча, літературознавця.

Василь Чухліб народився в селі Лебедівка на благословенній землі древньої Чернігівщини, і мальовнича краса її природи з малих літ глибоко запала йому у серце, щоб вихлюпнутися схвильованими рядками в його поетичній прозі.

Семирічку Василь закінчував у сусідньому селі Соколівці, куди переїхали батьки після війни, а десятий клас  хлопець закінчив у місті Острі. Районна газета «Правда Остерщини» опублікувала перший вірш Василя Чухліба, коли він був ще учнем середньої школи. А по закінченні школи хлопця запросили на роботу до редакції цієї газети. Тут він і розпочав свій трудовий шлях — то пішки, то на велосипеді, то на попутному транспорті дістаючись до найвіддаленіших сіл району і повертаючись до редакції з репортажами, статтями, нарисами. Згодом Василь вступив на мовно-літературний факультет Київського педагогічного інституту. Здобувши диплом викладача мови та літератури, він деякий час працював вчителем у місті Добропіллі на Донеччині та в місті Обухові на Київщині.

У 70-ті роки минулого століття новели 
В. Чухліба, надруковані в періодиці, привернули увагу редакції журналу «Малятко». Перша книжечка молодого літератора «Хто встає раніше» склалася з творів, надрукованих у цьому періодичному виданні. Відтоді письменник пише твори для дітей: короткі оповідання та казки — прозорі, як кришталь, тихі, як тепле літо.

Протягом свого життя письменник потішав дітей не однією книжкою: «Безкозирка», «Тарасикова знахідка», «Чи далеко до осені», «Пісня тоненької очеретинки», «Пілотка лісових горіхів», «Жарини на снігу», «Лелеки над татовим полем».  

Василя Чухліба захоплювала рідна Десна. Ця прадавня українська річка присутня в усіх його книгах, і, зокрема, у його «дорослій» книжці, що так і зветься — «Іду до Десни».  

Більшість його книг — про природу. Письменник просто, без зайвих сюжетних ходів і вигадок малює сучасний світ, у якому діють дорослі та діти, які так чи інакше перебувають на природі. 

Василю Чухлібу присуджено премію імені Лесі Українки 1996 року за збірки оповідань і казок «Олень на тому березі» (1987), «Куди летить рибалочка» (1991) та «Колискова для ведмедів» (1995). 

 

 

Ювіляр липня

                        
                  18 липня - 205 років від дня народження 

Вільяма Теккерея (1811–1863), 
англійського письменника, сатирика, поета-пародиста, літературного критика, журналіста, художника-карикатуриста.

 

  

Ще будучи учнем Теккерей захопився малюванням, довго мріяв про кар'єру живописця, про що свідчить автобіографічний образ Клайва з роману «Ньюкоми». Навчався у Кембриджському університеті, де зацікавився філософськими поглядами М. Монтеня та Д. Юма, стежив за політикою. Ілюстрував комічними малюнками книги античних класиків, створив понад 2000 шаржів, карикатур, пейзажів, портретів, ілюстрацій до своїх творів. 

 

Розчарувавшись у навчанні, Теккерей покинув університет і в 1830 р. вирушив за кордон, де вів життя вільного художника. У 1833—1835 pp. він активно працював у газетах «Нешнл стендард» і «Конститьюшнл», видавцем яких був його вітчим Кармайкл-Сміт.  У 1836 р. вийшла перша книга — буклет «Флора і Зефір», збірник комічних малюнків з підписами, у яких пародіювалися штампи тодішнього балету. 

Теккерей - автор повістей «Записки Жовтоплюша», «Звичайна історія», історичного роману «Кар’єра Баррі Ліндона», збірника нарисів «Книга снобів», відомого роману «Ярмарок суєти» – гострої соціальної сатири на тогочасне суспільство. "Романіст знає все", - стверджував Теккерей на сторінках свого роману. І справді, у своїх творах він зумів показати занадто багато не лише про свою епоху та сучасне йому суспільство, а й про життя, моральну природу людини, про рух часу. 
Соціальний викривач, сатирик і філософ злилися в ньому в єдине.