четвер, 17 січня 2019 р.

Ювілейна палітра дитячої книги


Любі читачі!

Книжковий ювілей – прекрасний привід ще раз прочитати улюблені твори та висловити своє захоплення 
талантом авторів.

Запрошуємо до нашої книгозбірні на перегляд книжкової виставки «Ювілейна палітра дитячої книги»,
 яка  присвячена творам, що відзначають свої ювілейні дати 
у 2019 році. І неважливо, який вік має книга, її зміст з роками не втрачає своєї духовності, і кожна заслуговує на вашу увагу, особливо у свій святковий рік.


Отож, у вас є прекрасний привід знову зустрітися
 з чарівним світом цікавої книги, адже читання – це розмова
 з кращими людьми минулого та сьогодення.

Сподіваємося, що кожний з вас обов’язково знайде 
серед них щось собі до душі.

понеділок, 14 січня 2019 р.

Ювіляр січня


 14 січня - 95 років від дня народження 
Андрія Пилиповича М’ястківського 
(1924-2003), українського поета, прозаїка, перекладача, лауреата премії 
імені Володимира Сосюри.


Андрій Пилипович М'ястківський народився 14 січня 1924 року в сім'ї селянина-чоботаря. Грамоті навчався  при світлі каганця.

Рідна Вінниччина щедро напувала майбутнього поета зі своїх джерел, і його очі  жадібно вбирали в себе земну красу, щоби згодом віддати її людям у задушевному слові.

Писати вірші почав 1938 року.

Своєю письменницькою діяльністю Андрій М’ястківський завдячує Миколі Руденкові, який знайшов його на Вінниччині, взяв його писані від руки вірші, привіз їх до Києва, сам власноруч передрукував на своїй друкарській машинці і відніс до видавництва. У 1955 році з’явилася перша книжка поета «Над Бугом-рікою».

Андрій М'ястківський — відомий автор блискучих новел, талановитих романів, чудових віршів. Писав для дітей і дорослих.

Весь його творчий доробок втілився у понад сорок книжок поезії та прози: романи й повісті, оповідання, новели, переклади з молдавської, білоруської та румунської мов  і, звичайно ж, поетичні збірки: «Від землі» (1957), «Там, серед поля» (1958), «Обрії» (1959), «Тятива» (1963), «Літо вповні» (1969), «Переселення зірниць» (1972), «Таємниця вогню» (1976), «Руки над колосками» (1977), «Пізня райдуга» (1984), «Вечір дихає весною», «Зайченятко в ямку впало», «Зайчик місяця надгриз», «Котики — воркотики», «Паличка-стукалочка», «Сама в хаті», «Як весну я пам’ятаю» та інші поезії.

Чудовим подарунком маленьким читачам стали його поетичні та прозові книжки: «Киця прокидається», «Яблука для мами», «Кличемо горличку», «Ходімо по райдузі», «Острів зеленого селезня», «Куди пішов дощик», «Через вогонь», «Фет Фрумос і Котигорошка» та багато інших.




 На слова Андрія М’ястківського написані пісні: 
 «Кіннота» (муз. А.Гребенюка), 
 «Ми всі діти українські» (муз. М.Бурмаки), 
 «На калині мене мати колихала» (муз. В.Верменича),
«Одинокий риболов» (муз. Б.Весоловського) , 
«Підкручу я чорнії вуса» (муз. В.Верменича). 

Ми всі діти українські (муз. М.Бурмаки) – М.Бурмака


Любов до пісні, до людини, до землі позначається на всьому, що виходить з-під пера поета. 

Прочитайте його вірші, й ви пройметеся красою навколишнього світу, зрозумієте мову трав і дерев, збагнете життя лісу й саду і ще більше пристанете серцем до всього живого й сущого.  

Народна художниця, яка вразила Пікассо


12 січня – 110 років від дня народження 
Марії Примаченко (1909 - 1997) — 
української народної художниці, представниці «наївного мистецтва», лауреата Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.


Марія Примаченко народилася у 1909 році в селі Болотня на Київщині. За своє 89-річне життя створила понад 650 робіт.

Вважається неперевершеним митцем наївного народного стилю (примітивізму). У своїх роботах зображувала чарівних тварин, квіти та сюжети з селянського побуту.


У семирічному віці маленька Маруся тяжко захворіла. Діагноз невтішний – поліомієліт. В подальшому усе життя мисткиня переживатиме страшні болі, не одну операцію і практично на всіх фото буде з милицями. За спогадами сучасників, саме неможливість сповна працювати в полі з родиною дала дівчинці вдосталь вільного часу, і вона почала малювати.

Серйозно малювати Марія почала у 17-річному віці. Вона знайшла синюватий глей, яким розмалювала власну хату. Вчинок дівчини припав до душі усій околиці – незабаром її чекало перше замовлення. За розмальовку хати сусідів Марія отримала винагороду – порося. Згодом, саме це порося допомогло усій її сім’ї вижити в голодні часи.

Вона продовжувала малювати, але навіть не сподівалася, що зможе вчитися на художника, адже сильний біль заважав їй жити. Допоміг щасливий випадок - її малюнки побачив директор київського художнього технікуму.

Навчання було справжнім щастям для Марії. Саме у студентські роки вона створює найвідомішу свою серію картин – із фантасмагоричними тваринами. На них жаби грають на золотих трубах, в одуда - чотири лапи, а слони носять капелюхи.



Приймаченко все життя малювала звірів, але ніколи не була у зоопарку. Їй порадили цього не робити під час її навчання у експериментальних майстернях при Київському музеї українського мистецтва, щоб не зруйнувати її буйну уяву. Справжніх екзотичних тварин Марія вперше побачила лише у дуже дорослому віці - в цирку, куди її привіз видатний режисер Сергій Параджанов.


Марія Приймаченко також творила ілюстрації до книг. Зокрема, саме її малюнками прикрашені дитячі книги "Ой коники-сиваші" (1968), "Товче баба мак" (1970), "Журавель" (1970), "Чорногуз приймає душ" (1971).



Перше справжнє серйозне міжнародне визнання отримали роботи 28-річної Марії на Всесвітній виставці в Парижі 1937 року, тоді їх удостоїли Золотої медалі. 

Пабло Пікассо називав її твори «Прекрасними роботами геніальної жінки». А Марк Шагал почав малювати дивних істот, що схожі на звірів геніальної Марії з Полісся.

Протягом життя художниці її картини побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.

 Сьогодні картини Марії Приймаченко оцінюють в десятки тисяч доларів, проте все життя художниця прожила у скруті.

 Анімаційна стрічка «Літа мої», за мотивами живопису  Марії Примаченко
 https://www.youtube.com/watch?v=uIysNPGH1mA