середа, 30 листопада 2016 р.

Усний журнал «Зимові клопоти природи»

Зимовий святковий настрій для своїх маленьких користувачів працівники центральної бібліотеки для дітей почали створювати вже останнього осіннього дня.

30 листопада до книгозбірні завітали третьокласники БЗШ №11 (класоводи Людмила  Бурлуцька - 3-Д , Тетяна  Нестеренко - 3-Б) на усний журнал «Зимові клопоти природи».

Перша сторінка «Зима-чарівниця» була присвячена найхолоднішій та найчарівнішій порі року, коли люди поринають в атмосферу дива та дарують собі та своїм близьким незабутню казку. Бібліотекар Людмила Романович запросила дітей у зимову мандрівку. Читайлики із задоволенням слухали розповідь  про красу природи взимку, переглядаючи  відео сюжет «Зимова магія пейзажу», а потім активно відповідали на запитання: «За що їм подобається зима?». Сподобалися  маленьким читачам і  голосні читання «Зимової казки».

Перегорнувши другу «Поетичну» сторінку, школярі взяли активну участь у конкурсі-віршограї «В кожен дім і в кожну хату дарувала зима свято». Конкурсанти читали вірші «З неба падають сніжинки» Грицька Бойка, «Перший сніг, білий сніг» Галини Биченюк, «Біла птаха» Оксани Кротюк, поетичні рядки про зиму Катерини Перелісної, Тамари Коломієць, Наталі Забіли, Платона Воронька, Олександра Олеся.

 Кращими декламаторами виявилися Артем Коротич, Вероніка Троценко, Михайло Зінченко, Аліна Лис, Назар Однорог, Софія Прозоренко, Павло Коваленко.
 

Третя  сторінка усного журналу познайомила  дітей із зимовими святами. Читачі мали змогу дізнатися про найпоширеніші, найцікавіші свята нашої країни, про звичаї та традиції українського народу під час святкування  Дня святого Миколая, Різдва Христова, Водохреща, Срітення. Діти не тільки слухали аудіо записи привітальних зимових та різдвяних пісень, а й самі співали колядки та щедрівки.

Інтелектуальним розвагам була присвячена четверта сторінка. Юні ерудити взяли участь в  літературних іграх: «Казкові новорічні мандри», «Зимові загадки», «Загублене слово», кросворді «Новорічна ялинка»

В творчій сторінці юні художники та хенд-мейдери презентували свої роботи: малюнки, поробки, аплікації  зимової тематики, створивши справжню зимову феєрію.

вівторок, 29 листопада 2016 р.

Цікаві факти про книги і письменників




Казку «Попелюшка» розповідали в багатьох європейських країнах: Іспанії, Римі, Венеції, Флоренції, Ірландії, Шотландії, Швеції, Фінляндії …

Після великих географічних відкриттів, коли європейці стали вивчати культуру інших народів, з’ясувалося, що історія про дівчину, яка втратила туфельку, добре відома і на інших континентах.

Наприклад, в корейській народній казці Попелюшкою була чотирнадцятирічна дівчинка Кхончхі. Бідна падчерка за наказом мачухи перебирала просо та рис, спушувала дерев’яною сапкою кам’янисте поле і проливала багато сліз. Але одного разу перед нею з’явилася небожителька, яка допомогла впоратися зі справами та відправила її на чиєсь весілля. Перестрибуючи через струмок, Кхончхі упустила в воду котсін (матерчату туфельку, розшиту узорами), яку знайшов Камс – начальник провінції. Він наказав знайти власницю цієї туфельки, оголосивши, що хоче з нею одружитися.

На сьогоднішній день підраховано, що казка існує в декількох сотнях варіантів. Найвідоміші перекази наступні…

«Попелюшка»  італійського поета і казкаря Джамбаттіста Базіле (1575-1632) . Він написав казку за 61 рік до Перро, вона увійшла до збірки «Казка казок» (1634). У Джамбаттіста Базіле Попелюшку звали Зезолла. Змовившись з нянею, дівчина кришкою скрині зламала мачусі шию, потім вмовила батька одружитися на няні. Одного разу дівчину побачив король і закохався. Він послав слугу відшукати Зезоллу, і, борючись з ним, дівчина втратила піанеллу – схожу на ходулях калошу з підошвою з пробки (саме таке взуття носили жінки Неаполя часів Ренесансу). Юний король відправив гінців, які об’їхали все королівство і кожній жінці приміряли знайдену піанеллу. Зезоллу, звичайно, знайшли.

«Попелюшка» Шарля Перро написана у 1697 році. У його казці була кришталева туфелька і самий сприйнятливий для дитячого слуху сюжет (всім нам відомий).


 
Сюжет «Попелюшки» братів Грімм такий. У багача помирає дружина. З’являється мачуха з доньками. Батько їде на ярмарок і запитує, що привезти дочці і падчеркам. Падчерки просять дорогих суконь і дорогоцінного каміння, а Попелюшка – гілку, яка першою зачепить його за шапку. Гілку ліщини Попелюшка посадила на могилі матері і поливала слізьми. Виросло гарне дерево. Попелюшка тричі на день приходила до дерева, плакала і молилася, і кожен раз прилітала біла пташка. Коли Попелюшка розповіла про бажання поїхати на бал, пташка скинула їй розкішну сукню і туфлі (три бали і три варіанти нарядів). Принц закохався в дівчину, але  їй щоразу вдавалося вислизнути…

 

пʼятниця, 25 листопада 2016 р.

Ювіляр листопада



 27 листопада - 115 років від дня народження 
Михайла Костянтиновича Ореста (1901-1963), 
українського поета.
 Михайло О́рест— український поет, перекладач, педагогСправжнє ім'я поета Михайло Костьович Зеро́в.

Закінчив Київський інститут народної освіти та працював вчителем у різних містах. Від 1924 жив у Києві. За радянського режиму був двічі арештований, репресований, відбув чотири роки ув'язнення у концтаборах. Перед війною термін ув'язнення збіг. Під час війни 1941 р. потрапив у полон, опинився у Вінниці, потім Львові (до 1944 р. перебував у Львові), потім у таборі біженців у Авґсбурзі. Від 1944 року до смерті жив і творив у Німеччині. Заснував і керував Інститутом літератури в Мюнхені.

Писати почав ще в студентські роки. У молодості цікавився східною, передовсім індійською, філософією, буддизмом, що відбилося в настроях його поезії.

М.Орест — автор п'яти поетичних книжок. Перша — «Луни літ» (1944) видана в «Українському видавництві» (Львів—Краків); друга — «Душа і доля» (Авгсбург, 1946); інші — «Держава слова» та «Гість і господа» (обидві — у Філадельфії, 1952). Останню, посмертну збірку «Пізні вруна» (Мюнхен, 1965) підготував І.Качуровський.

Не менш важлива частина його спадку — переклади, які робив з німецької, французької, англійської, італійської, іспанської, португальської, польської та російської мов, мав рафінований смак здебільшого при доборі творів і вишукану культуру слова. Вдавався до поезії, рідше — прози.

Серед образів Михайла Ореста центральним є образ Лісу. За спогадами Олега Зуєвського, він мріяв, щоб колись його назвали поетом лісу. «О люди, прийдіть, поклоніться лісам!» — закликає М.Орест, і поступово з'ясовується, що для нього ліс — не просто частка природи, а знак цілком послідовної та всеохопної філософії, яку поет розкриває перед читачами-неофітами. Він виробив цю філософію в тридцятих роках і сповідував її аж до смерті.

Гори свіча – палай життя



Прошу, у серці запаліть
Скорботи полум'я священне
та крізь століття пронесіть
Сльозу безвинно убієнних!
                        Наталка Тривайло.
      Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Жертвами голодомору в Україні, за підрахунками українських та зарубіжних дослідників трагедії, стали від 7 до 10 млн. людей. Голодомор  зруйнував українське село, яке зберігало традиції великої родини.

      З метою донести сучасному підростаючому поколінню правду про цю трагедію працівники центральної бібліотеки для дітей 24 листопада провели спогад-реквієм «Гори свіча – палай життя» за участю шестикласників БЗШ №11.

        Ведуча заходу Галина Бондар ознайомила присутніх із трагічними сторінками тих страшних подій української історії, зокрема із фактами голодомору безпосередньо в нашому краї. Вона поділилася  своїми враженнями від спогадів батьків, почутим ще в дитинстві. 
         Юних читачів книгозбірні вразили цифри та факти, які бібліотекарка озвучила  в своїй розповіді:  «Щохвилини з вересня 1932 року по липень 1933-го помирали щонайменше 17 осіб, щогодини - більше 1000, щодня - понад 24 тисячі. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти».
       Напрочуд органічно в заході поєдналися  поезія, музика та документальні кадри відео сюжетів «Жнива розпачу», «Голодомор. Зернятка надії», «Голодомор. Ми пам’ятаємо!», посилюючи його емоційний вплив.

      Учасники заходу взяли участь в акції «Запали свічку».  Цей вогник став символом пам'яті про мільйони загублених життів співвітчизників, яких свідомо позбавили життя, застосувавши жахливу зброю масового знищення — штучний голод.
       Користувачам було презентовано  виставку-інсталяцію «Колоски життя», на якій були представлені ілюстровані матеріали та спогади очевидців тієї страшної трагедії. Книжкова виставка немов би закликала кожного підлітка помолитися за кожну безневинно загублену душу.       

        Спостерігаючи за обличчями та  очима дітей, можна впевнено сказати, що їхніх сердець торкнувся біль пам’яті про Голодомор, і вони згадуватимуть про нього не як про тему із шкільного підручника історії, а як про народну трагедію без терміну давності.