Ювіляр листопада

 27 листопада - 115 років від дня народження 

Михайла Костянтиновича Ореста (1901-1963), 

українського поета.

 Михайло О́рест— український поет, перекладач, педагог. Справжнє ім'я поета Михайло Костьович Зеро́в.

Закінчив Київський інститут народної освіти та працював вчителем у різних містах. Від 1924 жив у Києві. За радянського режиму був двічі арештований, репресований, відбув чотири роки ув'язнення у концтаборах. Перед війною термін ув'язнення збіг. Під час війни 1941 р. потрапив у полон, опинився у Вінниці, потім Львові (до 1944 р. перебував у Львові), потім у таборі біженців у Авґсбурзі. Від 1944 року до смерті жив і творив у Німеччині. Заснував і керував Інститутом літератури в Мюнхені.

Писати почав ще в студентські роки. У молодості цікавився східною, передовсім індійською, філософією, буддизмом, що відбилося в настроях його поезії.

М.Орест — автор п'яти поетичних книжок. Перша — «Луни літ» (1944) видана в «Українському видавництві» (Львів—Краків); друга — «Душа і доля» (Авгсбург, 1946); інші — «Держава слова» та «Гість і господа» (обидві — у Філадельфії, 1952). Останню, посмертну збірку «Пізні вруна» (Мюнхен, 1965) підготував І.Качуровський.

Не менш важлива частина його спадку — переклади, які робив з німецької, французької, англійської, італійської, іспанської, португальської, польської та російської мов, мав рафінований смак здебільшого при доборі творів і вишукану культуру слова. Вдавався до поезії, рідше — прози.

Серед образів Михайла Ореста центральним є образ Лісу. За спогадами Олега Зуєвського, він мріяв, щоб колись його назвали поетом лісу. «О люди, прийдіть, поклоніться лісам!» — закликає М.Орест, і поступово з'ясовується, що для нього ліс — не просто частка природи, а знак цілком послідовної та всеохопної філософії, яку поет розкриває перед читачами-неофітами. Він виробив цю філософію в тридцятих роках і сповідував її аж до смерті.