Гори свіча – палай життя

Прошу, у серці запаліть

Скорботи полум'я священне

та крізь століття пронесіть

Сльозу безвинно убієнних!

                        Наталка Тривайло.

      Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Жертвами голодомору в Україні, за підрахунками українських та зарубіжних дослідників трагедії, стали від 7 до 10 млн. людей. Голодомор  зруйнував українське село, яке зберігало традиції великої родини.

      З метою донести сучасному підростаючому поколінню правду про цю трагедію працівники центральної бібліотеки для дітей 24 листопада провели спогад-реквієм «Гори свіча – палай життя» за участю шестикласників БЗШ №11.

        Ведуча заходу Галина Бондар ознайомила присутніх із трагічними сторінками тих страшних подій української історії, зокрема із фактами голодомору безпосередньо в нашому краї. Вона поділилася  своїми враженнями від спогадів батьків, почутим ще в дитинстві. 

         Юних читачів книгозбірні вразили цифри та факти, які бібліотекарка озвучила  в своїй розповіді:  «Щохвилини з вересня 1932 року по липень 1933-го помирали щонайменше 17 осіб, щогодини - більше 1000, щодня - понад 24 тисячі. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти».

       Напрочуд органічно в заході поєдналися  поезія, музика та документальні кадри відео сюжетів «Жнива розпачу», «Голодомор. Зернятка надії», «Голодомор. Ми пам’ятаємо!», посилюючи його емоційний вплив.

      Учасники заходу взяли участь в акції «Запали свічку».  Цей вогник став символом пам'яті про мільйони загублених життів співвітчизників, яких свідомо позбавили життя, застосувавши жахливу зброю масового знищення — штучний голод.

       Користувачам було презентовано  виставку-інсталяцію «Колоски життя», на якій були представлені ілюстровані матеріали та спогади очевидців тієї страшної трагедії. Книжкова виставка немов би закликала кожного підлітка помолитися за кожну безневинно загублену душу.       

        Спостерігаючи за обличчями та  очима дітей, можна впевнено сказати, що їхніх сердець торкнувся біль пам’яті про Голодомор, і вони згадуватимуть про нього не як про тему із шкільного підручника історії, а як про народну трагедію без терміну давності.