Любі читайлики!

Неповторна симфонія звучить над весняним світом і наповнює серця людей ніжністю, радістю та любов’ю.

 Запрошуємо вас до нашої  книгозбірні на перегляд книжкової виставки-інсталяції 

«Прийми привіт чарівної весни».

Книжки, що експонуються на ній, віднесуть вас у чарівний та дивовижний світ казки, поезії та прози, де ласка, любов, радість огорнуть вас невидимими крилами та подарують цілий світ.

Ювіляр березня

5 березня – 190 років від дня народження 
Леоніда Івановича Глібова (1827-1893) – 
українського байкаря, поета, журналіста

Ще за життя Л. Глібова стали називати патріархом української літератури. Писати він почав з чотирнадцяти років. Будучи учнем у Полтавській гімназії, він написав поезії російською мовою та таємно від вчителів видав їх окремою збіркою під назвою «Стихотворения».

На початку 1850-х років Глібов почав писати українською мовою. Започаткував жанр поетичного фейлетону, практикував у жанрі поетичних роздумів та сатиричних поезій. Створив кілька прозових творів «Лихач», «Просьолок», «Шурочка», і п’єси — комедії «До мирового», «Типические сцены с живыми картинами» та інші. 

Перша збірка байок, яка принесла Глібову широку популярність, була ним надрукована в Києві у 1863. Друга й третя вийшли друком у 1872 і 1882.

Глібов написав понад сто оригінальних байок, в яких він викривав та висміював державні порядки, із прихильністю описував життя простих трударів, негаразди в земських установах, критикував поміщиків та їхніх прислужників, у сатиричній формі відтворював широку панораму соціального життя в Україні.

  

Його байки - самобутні, оригінальні, написані справжньою народною мовою - стали найціннішою частиною його літературної спадщини.

 

До літературного доробку належать і численні твори, написані для дітей. Поезії Глібова «Журба» («Стоїть гора високая»), «Вечір», «Пісня» («Летить голуб понад морем»),«Пісня» («Скажіть мені правду, добрі люди») покладені на музику і стали відомими українськими піснями та романсами.

Ювіляр березня

2 березня – 135 років від дня народження

 Архипа Юхимовича Тесленка (1882-1911) –

 українського письменника.

 Ім’я Архипа Тесленка з’явилось в українській літературі на зламі століть і цілих історичних епох.

 

Письменник народився 2 березня 1882 року в с. Харківцях Лохвицького повіту на Полтавщині в бідній селянській родині.

Малого Архипа, хлопчика хворобливого й вразливого, не вабили галасливі дитячі розваги. У нього рано розвинулася спостережливість, нахил до осмислення всього баченого й чутого, нестримний потяг до читання та нових знань. Поетична жилка в ньому відгукувалася на почуті від матері казки та пісні.

У 1894 році закінчив однокласну церковно-парафіяльну школу й одразу ж вступив до двокласної. Молодий Тесленко вирішує самотужки підготуватися до екзамену на народного вчителя. У ці роки чимало працював він і над самоосвітою - у міській громадській бібліотеці, а згодом - у новоствореній бібліотеці Народного дому.

У серпні 1901 році Тесленко захоплюється театром, пробує себе в драматургії. В 1902 році він пише драму «Горобина ніч», а навесні 1903 - драму «Не стоїть жити». В цей же рік він організував аматорський театр у рідному селі.

Перші оповідання, написані 1904, були надруковані 1906-го в журналі «Нова Громада» та газетах «Громадська думка» та «Рада». Пізніше Тесленко друкував оповідання й дописи з селянського життя також у газеті «Село» та часописі «Світло».

Низка оповідань Тесленка — «За пашпортом», «Хуторяночка», «Радощі», «Наука», «Школяр» (1906) — присвячена зображенню нужденного та безправного життя українського селянства за царату. Тематично близькі до названих автобіографічні оповідання «Немає матусі», «Поганяй до ями!» (1910), «Що б з мене було» (1911); на власному досвіді написані тюремні оповідання «На чужині», «В тюрмі» (1910). В оповіданнях «Любов до ближнього», «У схимника» (1906). 

Одним з найкращих творів Тесленка є повість «Страчене життя» (1910), в якій на тлі життя бідної селянської родини показана доля дівчини-вчительки, доведеної умовами жорстокої дійсності до самогубства.

Фотоконкурс «Читаємо ювілярів»

Яніна Пелих, учениця 8 кл. БЗШ №4

 Павло Глазовий дуже відомий український гуморист -  ювіляр цього року (1922-2004). Він щиро любив свою країну, її культуру та національні особливості, і, як справжній гуморист, цікаво розповідав про це іншим, дуже вдало, влучно та коректно висміював деякі моменти життя з неповторним колоритним мовним забарвленням та щирою посмішкою.

Прочитайте збірку гуморесок Павла Глазового – це, мабуть, найкращі ліки від поганого настрою!