пʼятниця, 15 березня 2019 р.

Ювіляр березня


 17 березня - 50 років від дня народження 
Лариси Миколаївни Ніцой (1969), 
українського прозаїка, казкарки


Лариса Ніцой – нове ім’я в дитячій літературі.

Її  казки почали виходити окремими виданнями зовсім недавно, у 2008-му, – і звідтоді з’являються одна за одною:  «Невигадані історії про звіряток-друзяток» (2008), «Як Хом’ячок друзів шукав» (2009), «Ярик і дракон» (2009), «Казка про Українське Щастя»  (2009), «Зомба, або Історія одного хлопчика» (2010), «Страшне страховисько» (2010), «Ярик – векалка» (2012), «Зайчикове щастя» (2015), «Дві бабуськи в незвичайній школі, або скарб у візку» (2016), «Незламні мураші» (2017)...
  


Звісно, вона була не одразу письменницею, а маленькою дівчинкою, немовлятком. І назвали це немовля Ляля. Мама Лялі пішла отримати свідоцтво про народження дівчинки в державну установу, але їй там суворо сказали, що такого імені «Ляля» не існує, і вона повинна назвати дочку інакше. Мама письменниці у свідоцтво записала Лариса. Але вдома дівчинку все одно всі звали Ляля.

Маленька Ляля мріяла, що коли виросте, буде, як бабуся, вчителькою. Звісно, їй подобалася і мамина лабораторія з різними колбочками, реактивами, і мама в білому лікарському халаті, але школа була Лялі цікавіша, і вона гралася в школу частіше, ніж у лікарню. Дівчинка читала своїм учням-іграшкам книжки. Книжок у майбутньої письменниці теж було багато, різнокольорових з малюнками. Ляля ставила оцінки в шкільний журнал-блокнотик. Вона навчилася читати рано, і в п’ять років їй не було складно почитати звірятам казку.

Особливо любила дівчинка книжку Наталі Забіли «Ясоччина книжка». Довгий час Ляля вважала, що письменниця – це така чарівниця, яка знає все! Довгий час книжка про Ясю була її улюбленою. Ляля знала її всю на пам’ять.

Рідні й друзі письменниці досі називають її Ляля. А були часи, коли Ляля плакала через своє ім’я. Якось вона прийшла в дитячий садочок (ця історія повторилася потім і в школі), діти, почувши, як дівчинку називає мама, сміялися і дражнилися: «Ляля, лялька, кукла!». Тож дівчинка суворо заборонила мамі називати її на людях Ляля. Зараз Ляля згадує зі сміхом ті дні.

Сьогодні Лариса Ніцой живе в Києві. Вона має дружну родину: чоловіка Андрія, сина Ярослава, доньку Лесю, маму Ольгу, кота Яшку та собаку Челсі. Дуже часто її запрошують на зустрічі з учнями в школи та бібліотеки, і вона між написанням своїх книжок з радістю спілкується з усіма дітьми.

 
Лариса Ніцой - ініціатор щорічного круглого столу «Книга на захисті дитячої душі», присвяченого Міжнародному Дню захисту дітей, за участі посадовців, письменників, діячів культури та освіти.

2012 року ініціювала, за підтримки голови фонду «Нові традиції» Сергія Бондарчука, щорічне святкування в Україні Всесвітнього дня письменника.
Організатор Всеукраїнського руху «Дорослі читають дітям», Всеукраїнської акції «Почитай мені, татку!».
Автор серії уроків для загальноосвітніх шкіл «Бібліотечний урок веде письменник», ініціаторка першого письменницького флеш-мобу в Україні «Читаємо дітям».


Немає коментарів:

Дописати коментар