«У кожного своя доля і свій шлях широкий...». Ці слова Тараса Шевченка стосуються людини. Але книги також, як і люди, мають свою долю, свою історію. Цього року відзначають свої ювілеї – 150 років з часу написання книги українських письменників Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного.
Маруся Богуславка — легендарна українська героїня кінця XVI та початку XVII століть. Її взяли у полон турки та віддали до гарему турецького султана. Але вона не забула своєї батьківщини. Маруся використовує можливість звільнити козаків-невольників, які перебували в полоні протягом 30 невільних років. Вона не повертається з ними додому, залишається у гаремі, оскільки це стало єдиним способом життя, до якого вона звикла. Образ головної героїні можна вважати символом героя-захисника рідної землі, а також символом людей, які залишили Україну, але мають з нею сильний духовний зв'язок.
У повісті на тлі широкої картини соціального життя народу зображено період після скасування кріпацтва в 1861році. Письменник розповідає про життя, погляди та поведінку різних представників тогочасної інтелігенції, боротьбу кращих верств населення за інтереси народу. Для повісті характерна контрастність образів: чесні інтелігенти Петро Телепень і Тимофій Жук протиставляються підступним і лицемірним Шестірному та Григорію Попенку.
Роман-хроніка написаний Панасом Мирним у співавторстві з його братом Іваном Біликом (Іваном Рудченком). Твір став першою в українському письменстві монументальною селянською епопеєю, усебічним змалюванням життя українського села. Автори сміливо утверджують важливу в усі віки ідею — народ жив би мирно, якби не нестерпне гноблення, і лише за допомогою насильства можливо змінити світ. В центрі роману – доля селянина Чіпки Варениченка і його друзів, які, шукаючи соціальної справедливості, стають на шлях помсти багатіям.
Немає коментарів:
Дописати коментар