Ювіляр жовтня

 20 жовтня виповнилося 120 років від дня народження Дмитра Івановича Бедзика (1898-1982), 
українського письменника

У кожного письменника є своя заповітна тема. Дмитро Іванович Бедзик все своє життя був співцем трудових  і ратних звитяг українського народу. Цим і зумовлена вірність одній темі: земля і люди

Народився у бідній селянській родині. Навчався в гімназії Бучача (ремісничо-будівничій школі при монастирі оо. Василіян). У 1915 р. при відступі російських військ з Галичини разом з ешелоном біженців потрапив до Росії, назавжди розлучившись з рідною домівкою. У 1919 р. закінчив Гнідинське сільсько-господарське училище, у 1926 р. - філологічний факультет Харківського інституту народної освіти. Працював агрономом, учителем, журналістом.

З 1944 року - директор Корсунь-Шевченківського музею військової слави.

Друкуватися почав з 1924 року. Автор оповідань «До сонця» (1926), «Уланський горець» (1932), «Кров за кров» (1941), «Корсунь-Шевченківське побоїще» (1944), «Плем’я нескоримих» (1949), романів і повістей «Студені води» (1930, 1968), «У творчі будні» (1931), «Дніпро горить» (1948), «Оповідання про Олега Кошового» (1950), «Серце мого друга» (1964), трилогії «Украдені гори», «Сполох» (1983).

Значну увагу присвятив рідній Лемківщині.

У 1971 р. збирав матеріали для написання трилогії «Украдені гори»: «Украдені гори» (1969) – про події перед Першою світовою війною та на початку війни; «Підземні громи» (1971) – про події 1915-1917 рр., що відбувалися одночасно і на Лемківщині, і на Східній Україні; «За хмарами зорі» (1972) – про події 1917-1919 рр. на Лемківщині, в Києві, Петрограді.

Кращі твори письменника несуть у собі правду народного життя, вчать читача любові до рідної землі, свого народу, виховують у ньому патріотично-інтернаціональні почуття.