Ювіляр лютого

 11 лютого - 105 років від дня народження
 Лариси Письменної (1914-1992), 
українського прозаїка, казкарки

Лариса Письменна — автор багатьох книжок для дітей різного віку. Вона була твердо переконана, що справжнє і казкове — то і є наше з вами життя. І тому улюбленими жанрами письменниці були літературна казка і оповідання.

Лариса Михайлівна Письменна народилася 11 лютого 1914 року в селі Чоповичах на Житомирщині в сім’ї фельдшера та вчительки.

Лариса вчилася у трудовій школі, працювала на пришкільній ділянці, допомагала по господарству вдома і багато читала. Навіть пробувала сама щось вигадувати. Закінчила семирічку, вступила до технікуму в м. Біла Церква. Писала вірші. Один із них сподобався її товаришу і він надіслав його до журналу в Харків. Вірш надрукували. І юна поетеса не знаходила собі місця від радощів, однак вчасно зрозуміла, що для справжньої творчості потрібні літературні знання.

Закінчила Кемеровське дошкільне педагогічне училище. Працювала завідувачкою дитячого садочка в місті Черкаси і складала казки та оповідання для своїх вихованців. Перше її оповідання побачило світ в 1951 році. А вже у 1955 році видавництво «Молодь» надрукувало і першу книжку оповідань «Томка з Боготола». У цей же час молода письменниця одержала на республіканському конкурсі заохочувальну премію за пригодницьку повість «Скарб Вовчої криниці».

Переїхавши до Києва, працювала завідувачкою редакції дошкільної літератури у відомому всім дитячому видавництві «Веселка». Відтоді вона написала велику низку казок, оповідань, повістей як для дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку, так і для підлітків та старшокласників. Найвідоміші з них: «Золотогривий» (1957), «Павлик-Равлик»(1959), «Як Петрик на дні моря жив» (1960), «Голубий олень» (1961), «Богатир Жовте Око» (1963), «Як у Чубасика сміх украли» (1965), «Жар-пташенята» (1967), «Півень Зелене Колесо» (1970), «Тисяча вікон і один журавель» (1971), «Чарівник на тонких ніжках» (1972), «Чап-Чалап» (1973), «Чарівний штурвал» (1975), «Не за синіми морями» (1980), «Неспокійні друзі» (1981), «Там, де живе Синя Ластівка» (1986), «Казки небом криті, а вітром підбиті» (1990).

 

У кожному своєму творі письменниця ненав’язливо, весело, вигадливо навчала людяності, доброті, вірності, дружбі.

Вона по-справжньому любила своїх читачів і мала неабиякий талант розповідати у своїх творах про живу природу і людину, найбільше ж — про дитину.