День працівників
видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження відзначається в Україні згідно з
Указом Президента (№ 563/99, від 25.05.99) щорічно в останню суботу травня.
Видавнича справа — дуже
захоплююча та творча сфера діяльності. Складання макетів, підбір кольорової
гамми, верстка. Видавці — справжні чарівники, що надають словам і зображенням
відчутну форму. Це в їхніх руках електронний документ перетворюється на красиву
брошуру, журнал або книгу. Це їхніми стараннями текст стає структурованим і
легким для читання. Це саме вони дозволяють мільйонам читачів насолоджуватися
паперовою версією книг, їх запахом і шелестом сторінок.
Першою українською
друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, в якій у 1491
році з'явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала
книги для України і суміжних країн, вона почала видання книг на кирилиці в тій
формі, яку продовжили друкарні в Україні.
Першу друкарню в
Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573-1575
років. А
першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (1574), який
історично поклав початок розвитку книгодрукування в Україні.
Справжнім шедевром
друкарського мистецтва стала Острозька Біблія (1581). Острог також став першим в Україні
центром видання тодішньої публіцистики, яку пізніші дослідники назвали
«полемічною літературою».
Одним з осередків
книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована в 1616 році, Київська
лаврська друкарня працювала три століття.
Крім друкарень
кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була
невелика друкарня у Львові, що діяла в 1592-1602 роках.
Всього в Україні
протягом 1574-1648 років діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої
діяльності були великі торгівельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були не
тільки кадри ремісників, книжників, редакторів, а й можливості більш широкого
збуту. При великих друкарнях були свої книжкові магазини. Продажем книг
займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які поширювали книги
разом з іншими товарами.
Був в Україні і
негативний досвід руйнування книговидання, починаючи з 1720 року, коли Петро І
заборонив своїм указом книговидання українською мовою.
Українське книговидання
часом ледь жевріло, але не вмирало. Навіть у складний період між першою і
другою світовими війнами в Галичині існувало близько 50 українських видавництв.
Причиною відносного
зменшення українських видань в радянські часи була в першу чергу урядова
політика. З 1930 до 1939 року
українська книга в кількісному вимірі скоротилася з 6394 до 1895 видань.
В даний час перед
українською книгою і тими, хто займається її розповсюдженням, встала інша
серйозна проблема - ринкові відносини.
Щоб видавати книгу,
потрібно знати її неминущу цінність, треба вміти її берегти і
передавати з покоління в покоління. Це вічний духовний скарб народу.
Немає коментарів:
Дописати коментар