ЧитачОК: Ювіляр січня Василь Симоненко

8 січня - 90 років від дня народження

Василя Симоненка (1935-1963),

українського поета, журналіста

Сьогодні в Україні відзначається 90-річчя від дня народження великого поета, полум’яного журналіста, волелюбної людини, непересічної особистості – Василя Андрійовича Симоненка. Коротке, сповнене щасливих і трагічних миттєвостей життя прожив Симоненко, але залишив яскравий слід в українській культурній спадщині.

Біографія поета доволі проста і коротка. Народився 8 січня 1935 року в селі Біївці на Лубенщині Полтавської області. Ще в шкільні роки проявився талант поета – Василь неодноразово писав вірші до стінної газети.

Після закінчення середньої школи в Тарандинцях із золотою медаллю в 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету. Тут він багато пише віршів, стає членом літературної студії.

Отримавши диплом журналіста у 1957 році, Василь Андрійович працював у редакціях газет «Черкаська правда» (1957-1960), «Молодь Черкащини»(1960-1963) та власним кореспондентом «Робітнича газета». Але найвищу насолоду йому приносило написання віршів, казок для дітей.

Весною 1960 року в Києві було організовано Клуб творчої молоді, куди входили такі видатні особистості, як Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Стус, Микола Віграновський та інші. Василь Симоненко став душею Клубу. Із задоволенням він брав участь у літературних вечорах та творчих дискусіях, що проводилися в різних куточках України, читав свої поезії, вів просвітницьку діяльність.

Протягом короткого але яскравого, як удар блискавки, життя Василь Симоненко написав поезiï, новели, статті, казки, провiдною темою яких є безмежна віддана любов до рiдноï землі. Але за його життя вийшли лише збірка поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон (1963). Його твори забороняли видавати.

Великої популярності набули самвидавні вірші Симоненка. Саме вони поклали початок українському рухові опору 1960-70-х років. Ця поезія була сатирою на радянський лад. Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України другої половини XX століття. Самвидавна поезія письменника в Україні лише в незначній частині була опублікована у сфальшованому вигляді, але поширилася за кордоном і була опублікована у журналі «Сучасність» (1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань»

(1965, 1973). Ця невеличка книжечка мала ефект бомби. Симоненка переписували, цитували, про нього говорили по радіо, писали в пресі.

У 1962 році Василь Андрійович Симоненко став членом Спілки письменників України, мріяв і планував вступити до аспiрантури Iнституту лiтератури АН УРСР. Але не судилося.

1962 року разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні. Влітку 1962 року поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції «Ім. Тараса Шевченка» (Сміла). Згодом висловлювалися різні непідтверджені версії, що нібито це була провокація КДБ. Саме після цієї «зустрічі з владою» в Симоненка почалися проблеми з нирками, що й стали причиною смерті. Помер 14 грудня 1963 року в 28-річному віці.

По смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966), збірку новел «Вино з троянд» (1965) та книгу «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985 ).