ЮВІЛЯР СІЧНЯ

23 січня – 125 років від дня народження  
Павла Григоровича Тичини (1891–1967), 
українського поета, перекладача, публіциста, громадського діяча, 
новатора поетичної форми.

Перший відомий нам вірш Тичини — «Синє небо закрилося…» — датовано 1906 роком. Пізніше поет, переглядаючи свій архів, так відгукнувся про цей вірш: «Подивишся — аж смішно». Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським, літературні «суботи» якого він відвідував з 1911 року.

Перша книга поезій «Сонячні кларнети» (1918, фактично вийшла в 1919), у якій він дав своєрідну українську версію символізму, створив власний поетичний стиль, який здобув власну назву — «кларнетизм». Тичина і далі зберігав свою позицію незалежного поета в наступних книгах «Замість сонетів і октав» (1920), «В космічному оркестрі» (1921). Тоді ж він починає твір — поему-симфонію «Сковорода» (1923). Збірка «Плуг» (1920) із присвятою Миколі Хвильовому «Вітер з України» (1924) принесли йому славу «співця нового дня».

Під час Другої світової війни виходять збірки Тичини з патріотично-оборонною тематикою: «Ми йдемо на бій» (1941), «Перемагать і жить!», «Тебе ми знищим — чорт з тобою» (1942), «День настане» (1943). За повоєнного часу видав низку поетичних збірок: «Живи, живи, красуйся!», «І рости, і діяти» (1949), «Могутність нам дана» (1953), «На Переяславській Раді» (1954), «Ми свідомість людства» (1957), «Дружбою ми здружені» (1958), «До молоді мій чистий голос» (1959), «Батьківщині могутній», «Зростай, пречудовий світе» (1960), «Тополі арфи гнуть» (1963), «Вірші» (1968) та інші.

Тичину називали то символістом, то імпресіоністом, то романтиком... У спадщині поета близько п'ятнадцяти великих поем, а також кілька поетичних збірок для дітей.

                                     

П.Тичина самотужки опанував понад десяток чужих мов, а зокрема мови сусіднього Україні Сходу і Півдня - вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську...
Дав з них цінні поетичні переклади. Весь той світ пізнання гармонійно вливався у творчість і доповнював поетичний геній Павла Тичини.

   
Крім поезії, Тичина робив численні переклади (Олександр Пушкін, Євген Абрамович Баратинський, Олександр Блок, Микола Тихонов, Микола Ушаков, Янка Купала, Якуб Колас, О. Ованесян, О. Туманян, Акоп Акопян, Iлля Чавчавадзе, А. Церетелі, К. Донелайтіс, С. Неріс, А. Венцлова, I. Вазов, Xристо Ботев, Л. Стоянов та інші).
   
Помітне місце серед них посідають також публіцистика, літературознавча есеїстика («Магістралями життя», «В армії великого стратега», «З минулого — в майбутнє», «Читаю, думаю, нотую») і досить об'ємні матеріали щоденниково-мемуарного характеру (видання 1981 року «З щоденникових записів»).

Павла Григоровича Тичину звали поетичним генієм  XX століття.