Ювіляр грудня

5 грудня - 85 років від дня народження 

Григора Михайловича Тютюнника, 
українського письменника, прозаїка.

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприйняття майбутнього письменника.

Після закінчення Харківського університету (1962) Григір Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 р. він переїхав до Києва, працював в редакції газети «Літературна Україна», де опублікував кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

В 1966 pоці вийшла перша його книжка «Зав'язь» (вид-во «Молодь»). «Зав'язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Григора Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

        Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання письменника як найкращі у своїх публікаціях 1967 року.

       На початку 1970-х років Григір Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача.

       Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника. За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки 1980 p.

Повість «Климко» має автобіографічний характер. В 1942 році через голод та дослухавшись поради знайомих, письменник у віці 11 років пішов до матері на Полтавщину пішки.

       Згодом в автобіографії письменник згадував: «Порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству, — голод як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев'ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні…».

      Наприкінці 70-х років виходить негласна заборона на друк творів письменника у періодиці. Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник покінчив життя самогубством.

          У 1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.