Ювіляр травня

 

14 травня – 150 років від дня народження  

Василя Стефаника (1871-1936), 

українського прозаїка

 

Василь Стефаник – український письменник-реаліст, майстер стислої соціально-психологічної новели.

Письменник написав не так уже й багато – його художні твори вміщаються в одному томику. Але ім’я Василя Стефаника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу.

Закінчивши гімназію, восени 1892 року Василь Стефаник, за бажанням батька, вступив на медичний факультет Краківського університету. Але медицина не вабила його. Він багато часу приділяв літературі, проводив культурно-освітню роботу в селах.

У творчості Стефаника було два періоди: перший припадає на 1897−1901, а другий на 1916−1933 роки. З осені 1897 року в газетах почали з’являтися його реалістичні новели. Потім вийшли збірки творів «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900),  «Дорога» (1901).

Перша збірка новел «Синя книжечка» принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор «Синьої книжечки» звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.

Другу збірку Стефаника – «Камінний хрест» також було сприйнято як визначну літературну подію. Для неї характерне посилення громадянського пафосу завдяки таким творам, як «Камінний хрест», «Засідання», «Лист», «Підпис». У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, – одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах.

Збірка новел «Дорога» становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану : «Давнина», «Вістуни», «Сон», «Озимина», «Злодій», «Палій», «Кленові листки», «Похорон».

Новели прозаїка вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю та художньою досконалістю.