6 січня - 120 років від дня народження
Володимира Миколайовича Сосюри
(1898— 1965), українського поета
Володимира Миколайовича Сосюри
(1898— 1965), українського поета
Володимир
Миколайович Сосюра - представник високого поетичного світу, де пахнуть білі
акації, палахкотять загравами донецькі ночі й цвіте різнобарв'ям Україна. Він -
тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен.
Дитячі роки
майбутнього поета минули у с. Третя Рота (нині м. Верхнє) на Донеччині, у
старій хворостянці над берегом Дінця, де в одній кімнатці тулилися восьмеро
дітей та батьки. Одинадцяти років В. Сосюра йде працювати до бондарного цеху
содового заводу, потім телефоністом, чорноробом.
Початкову освіту
здобуває під опікою батька, зачитується пригодницькою літературою (Майн Рід, Жуль
Верн, Фенімор Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. 1911 р. вступає до
міністерського двокласного училища у с. Третя Рота.
1921 р. побачила
світ збірка поезій В. Сосюри «Пісні
крові», що досі вважалася його першою книжкою.
Цього ж року виходить поема
"Червона зима", яка мала небачений успіх. В її невеличких дев'яти
розділах вмістився цілий духовний світ представника "робітничої
рані": теплі спогади про дитинство й домівку, парубочі розваги й перше
кохання, порив повстанських загонів, повернення додому й сум утрат, відчуття
єдності з народом і віра в ідеали народовладдя.
У 20-х роках з-під
пера митця виходить низка ліро-епичних поем: "Навколо" (1921), "В
віках" (1921), "Оксана" (1922), "Робітфахівка" (1923),
"Шахтар", "Сількор", "Хлоня" (1924), віршований
роман "Тарас Трясило" (1926).
Від 1925 р. В.
Сосюра повністю віддається літературній праці. Упродовж десятиліття (1922-1932)
він був членом багатьох літорганізацій (Пролеткульту, "Плугу", "Гарту",
ВАПЛІТЕ, ВУСПу та ін.), керуючись не стільки ставленням до їхніх
ідейно-естетичних програм, скільки особистими симпатіями.
Збірки Сосюри
"Золоті шуліки" (1927), "Коли зацвітуть акації", "Де
шахти на горі" (1928) сповнені погідних настроїв і снаги творчого діяння.
1927 р. поет пише поеми "Відповідь", "Вчителька",
"Поет", "ДПУ", і найзначнішу з-поміж них -
"Заводянка" , де стверджує себе як провідного майстра ліричного
жанру.
1936 р. Сосюру
приймають до Спілки радянських письменників. Збірки "Нові поезії"
(1937),"Люблю" (1939) означили новий етап його творчості, пору
художньої врівноваженості, стилістичної витонченості.
1940 р. В. Сосюра
завершує своє найбільше ліро-епічне полотно – роман у віршах
«Червоногвардієць», який увібрав усе те, що становить автобіографічну основу
його творчості 20 – 30-х років: спогади про дитинство, передреволюційна
Донеччина, громадянська війна, боротьба й кохання в своєму магічному поєднанні.
1944 р. поет пише
вірш «Любіть Україну», який був видрукуваний в Україні і в Росії, сприйнятий як
глибоко патріотичний заклик до відстоювання рідної землі від ворожих посягань,
а 1951 року став причиною цькування В. Сосюри.
1947 р. виходить
з друку збірка поезій «Щоб сади шуміли», відзначена 1948 р. Державною премією І
ступеня. 1959 р. поет завершує поему «Мазепа», розпочату в 1929 р.
За збірки поезії
«Ластівки на сонці» і «Щастя сім’ї трудової» В. Сосюра в 1963 р. удостоюється
звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
Окрему групу в
творчій спадщині Володимира Сосюри складають сюжетні ліро-епічні твори «Вогняні
дороги» (1947), «Студентка» (1947), «Іван Черепаха» (1952), «Васильок» (1957),
«Дочка лісника» (1966).
Були видані
книжки для дітей «Травнева пісенька» (1950), «Весняний цвіт» (1952), «Моя
онученька» (1965), «Вітчизну, як сонце любіть!» (1968).
Після смерті
поета у 1965 р. вийшов автобіографічний роман «Третя рота», написаний ще у 1959
р., та поема «Розстріляне безсмертя»,
написана у 1960 р.
Web-ліографія
Виктория Фролова - Вита. Володимир Сосюра. Творчість і
компроміс [Електронний ресурс] / Стихи.ру. – Електрон.дані. – Москва, 2011. -
Режим доступу: http://www.stihi.ru/2011/04/25/5094. - Заголовок з титул.
Екрану. Мова: укр.., рос. – Останнє поновлення: 2011
Немає коментарів:
Дописати коментар