Ювіляр січня: Сергій Параджанов

9 січня - 100 років від дня народження

Сергія Параджанова (1924-1990),

кінорежисера, сценариста, лавреата Національної премії України імені Тараса Шевченка

 

 Творчість Сергія Параджанова належить до культурної спадщини трьох народів – вірменського, грузинського та українського.

Непересічний та епатажний, щедрий та вимогливий, людина з почуттям гумору і значущим талантом, який реалізовував упродовж життя. Сергій Йосипович присвятив Україні 32 роки та подарував світу як режисер незабутній кінофільм «Тіні забутих предків» (1964), екранізувавши повість Михайла Коцюбинського. Художній фільм отримав 39 міжнародних нагород, 24 гран-прі на кінофестивалях (у Мар-дель-Платі, Римі, Салоніках тощо), а за кількістю призів увійшов до Книги рекордів Гіннесса.

4 вересня 1965 року в кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму. Цей день став знаковим не лише для українського кіно, але й для дисидентського руху. Під час прем’єри фільму відбулася політична акція на чолі з молодими дисидентами проти арештів українських інтелектуалів. Це був перший в Україні публічний протест проти хвилі політичних репресій серед інтелігенції, що став також першим публічним правозахисним виступом на теренах СРСР. Саме за фільми, які не вписувалися в стандарти дозволеного, Сергій Параджанов був тричі заарештований. Як сказав сам режисер, влада викреслила його з життя на 15 років - його то саджали до в'язниці, то просто не давали працювати. І все-таки він вижив і продовжив творити.

1991 року саме за цей фільм Сергій Параджанов був удостоєний найвищої відзнаки України - Державної премії імені Т. Г. Шевченка (посмертно).

Сергій Йосипович Параджанов увійшов у історію українського кінематографу як режисер кінофільмів «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка» (всі три фільми – 1957 р.), «Перший хлопець» (1958 р.), «Українська рапсодія» (1961 р.), «Квітка на камені» (1962 р., у співавторстві з А. Слісаренком).

Далі до цього переліку додалися й інші фільми: «Саят-Нова» або «Колір граната» (1969 р.), «Легенда про Сурамську фортецю» (1984 р.), «Ашик-Керіб» (1988 р.). Параджанов був сценаристом таких фільмів, як «Етюди про Врубеля», «Лебедине озеро. Зона» (обидва — 1989 р.).  Він — автор кіносценаріїв: «Київські фрески» (1965 р., збереглися кінопроби), «Intermezzo» (1979 р., присвячений М. Коцюбинському).

Ще за життя Параджанова називали «генієм» та «маестро» його друзі – світові митці Федеріко Фелліні, Мікеладжело Антоніоні, Жан-Люк Ґодар, Анджей Вайда, Ів Сен-Лоран. Сам про себе режисер казав, що він – «вірменин, який народився у Тбілісі і сидів у російській в’язниці за український націоналізм».

У одному зі своїх інтерв'ю Параджанов сказав: «Всі знають, що у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні і збираюся вмирати у Вірменії». 17 липня 1990 року він приїхав до Єревану, де через три дні і помер.

 

КНИГА ДНЯ

"Сергій Параджанов: Злет. Трагедія. Вічність"

 

             В книжці розповідається про радісні, гіркі, а часом трагічні сторінки життя геніального режисера, чия творчість впродовж двох десятиліть була пов’язана з Україною. На сторінках видання - унікальні архівні матеріали  про драматичний перебіг його долі. Читач ознайомиться з документами вражаючої трагедійної сили — листами Сергія Параджанова, написаними рідним і друзям з таборів, куди він був кинутий за брехливим доносом. Представлені рідкісні фотоматеріали, репродукції картин, малюнків, колажів Параджанова, а також спогади людей, які близько знали митця, що став гордістю українського поетичного кіно і всього світового кіномистецтва.