Ювіляр листопада: Остап Вишня

 

13 листопада - 135 років від дня народження

Остапа Вишні (1889-1956),

українського прозаїка, гумориста, сатирика

 

Остап Вишня - блискучий майстер гумористичних оповідань, фейлетонів, шаржів, творець нових літературних жанрів. Започаткував гумористичний тип фейлетону – «усмішку» чи «реп’яшок».

         Справжнє ім’я – Павло Губенко. З дитинства захоплювався творчістю земляка – Миколи Гоголя, «Тараса Бульбу» зачитав до дірок. Ім’я одного з синів головного героя узяв за псевдо, а Вишня – бо любив вишні. 

Письменник жив у бурхливі часи. Він один з тих, кого називають покоління «Розстріляного відродження». Письменник входив до літературних угруповань «Плуг» і «Гарт». Згодом став головним редактором журналу «Перець».

Остап Вишня написав близько двох з половиною тисяч творів: гуморесок, нарисів, фейлетонів, памфлетів, мемуарів, щоденників тощо. Його влучно називали «Королем тиражу». Життя українського селянства, його біди і кривди, мудрість, самоіронію та гумор, перекоси українізації - все це Остап Вишня висвітлював у своїх збірках «Діли небесні», «Кому веселе, а кому й сумне», «Реп'яшки», «Вишневі усмішки сільські», «Лицем до села» та багатьох інших.

У 1933 році був репресований за сфабрикованою справою (за звинуваченням у замаху на Постишева) і ув’язнений на 10 років у радянських таборах. 

У 1943 році письменника звільнено, а вже за кілька місяців з'явилася його знаменита «Зенітка», яка здобула нечуваної популярності. Її читали по радіо, вона з успіхом обійшла всі фронти. Даниною митця системі, яка «дозволила» йому знову сміятися, стали збірки «Самостійна дірка», «Мудрість колгоспна», але його «Мисливські усмішки» й зараз вражають поетичною свіжістю, м'яким гумором і непідробною щирістю.

Йому випала доля гумориста-мученика – аж до самої смерті, і навіть після десятилітньої каторги він не переставав «усміхатись». У одному з передсмертних записів у своєму щоденнику він занотував: «Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!» І далі, як підсумок свого життя та праці: «Мало я зробив для народу! Мало! Хотілося б більше, але що я можу зробити… Ой, як буде комусь соромно за мої страждання! Ой, як буде!».