вівторок, 5 січня 2021 р.

Класики літератури про Різдво

 Різдвяні та новорічні свята посідають особливе місце у душі кожного українця.

Щоб відчути різдвяну атмосферу, ми радимо вам провести затишні вечори за читанням творів про Різдво українське й з українським духом та зануритися в атмосферу святкування зимових свят – кутю на покуті, щедре засівання сусідської домівки, величальну щедрувальницьку пісню на честь господаря й господині та їх діточок.


 Микола Гоголь  «Ніч проти Різдва»

 «Минувся останній день перед Різдвом. Прийшла зимова ясна ніч. Зазорилося. Місяць пишно виплив на небо посвітити добрим людям та всьому мирові, щоб весело було всім колядувати та Христа прославляти. Мороз брався дужче, як ізрання; зате кругом було так тихо, що за півверстви чулося, як рипить мороз під чобітьми. Ще жоден гурт парубоцький не проявлявся попід вікнами; тільки місяць зазирав крадькома до хат, мовби виманював дівчат, які прибиралися та чепурилися, щоб хутчій повибігати на рипучий сніг».

«Розвиднілось. У церкві ще до схід сонця було повно людей. Підстаркуваті жінки, в білих намітках, у білих суконних свитках, побожно хрестилися, біля самого входу стоячи. Шляхтянки в зелених та жовтих кофтах, а деякі навіть у синіх кунтушах із понашиваними ззаду золотими вусами, стояли перед них. Дівчата, що на головах мали понамотувані цілі крамниці стрічок, а на шиях намиста, хрестів та дукатів, намагалися протовпитися щоближче до іконостасу. Та попереду всіх стояли шляхтичі і звичайні собі селяни, з вусами, з чубами, з товстими потилицями, щойно попідголювані, мало не всі в кобеняках, з-під яких виставлялася біла, а в декого й синя свитка. На всіх обличчях, куди оком кинь, сяяло свято: голова облизувався, бачучи, як то він розговлятиметься ковбасою; дівчата помишляли про те, як будуть ковзатися з хлопцями на льоду; баби щиріше, ніж коли, шептали молитви».

Михайло Коцюбинський «Ялинка»

 «Настав святий вечір. В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м'яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім'ї. Василько м'яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидів на полу, схиливши голову».

Зворушлива історія про хлопчика, що заблукав в морозну різдвяну ніч у лісі та дивом врятувався.

Михайло Стельмах «Щедрий вечір»

 «Аж ось на вулицi обiзвалися колядники. Я перший вибiгаю надвiр. Колядники вже пiдiйшли до хати тiтки Дарки — звiздоноша, «береза» й мiхоноша попереду, а «коза» й «дід» у страшнiй машкарi позаду. I чого тiльки не виробляють ота «коза» й вертлявий «дід», лякаючи дорослих i дiтей. Та ось задзвонив дзвонар — i всi притихли, з'юрмилися бiля вiкон, а зеленкуватими й синiми снiгами, скiльки свiту видно, покотилися, задзвенiли молодi голоси, проганяючи недолю з вдовиної оселi:

А чи вдома, вдома та бiдна вдова?

Нема вдома — пiшла до бога,

Бога благати — щастя прохати:

       Ой дай, боже, два лани жита,

Два лани жита ще й лан пшеницi,

Лан пшеницi — на паляницi.

А ще гречки — на варенички...

    Яка не є убога наша хатинка, а i їй колядники наспiвали щастя, наспiвали, що в нашому дворi будуть стояти i мiсяць, i ясна зоря...»


 

Немає коментарів:

Дописати коментар