Ювіляр лютого

 

15 лютого – 95 років від дня народження

Ено Рауда (1928-1996),

естонського дитячого письменника

         

Ено Рауд народився 15 лютого 1928 року в Тарту, Естонія. Його батьком був відомий у той час поет Март Рауд. Ено захоплювався літературою ще з дитинства. В 30-х роках минулого століття публікувався в дитячому журналі «Laste R» під псевдонімом Ено Саммальхабе (Sammalhabe з естонської перекладається як «Мохова Борода»).

У 1952 році, закінчивши Тартуський державний університет за спеціальністю «Естонська мова», працював в Естонській національній видавничій асоціації. З 1956 року повністю присвятив себе письменницькій діяльності.

Популярність і любов юних читачів він завоював після публікації циклу казок про Сіпсіке, смішну та доброзичливу ожившу ляльку. Але справжнім успіхом став цикл повістей-казок «Наксітраллі», який видавався під назвою «Пригоди Муфтика, Півчеревичка та Мохобородька». У доступній і захоплюючій формі автор розповів юним читачам про важливість природного балансу, про екологію та відповідальність людини перед природою.

 Ці книжки про цікаві пригоди трьох маленьких чоловічків: Муфтика, Півчеревичка та Мохобородька. Проте маленькими вони були тільки на зріст. Якщо судити за їхніми справами, ніхто не зважився б сказати, що вони маленькі. Трохи дивакуваті – можливо. Бо й справді, персонажі мали дещо незвичний вигляд. Муфтик завжди одягнений у велику муфту, Мохобородько має чудову бороду зі справжнього лісового моху, а Півчеревичок носить взуття з обрізаними носками, щоб зручніше було ворушити пальцями ніг. За домівку їм править унікальний червоний автофургон, обладнаний усім необхідним у господарстві.

 «Пригоди Муфтика, Півчеревичка та Мохобородька. Котяча облога. Пацюча фортеця. Книга 1»

Три кумедні чоловічки випадково зустрілися біля ятки з морозивом. Саме після цього почалася їхня дружба та пригоди. Проте у всесвіті не буває нічого випадкового, адже якби вони не зустрілися, то хтозна чи вдалося б городянам зберегти своє місто, яке кумедні коротуни врятували від нашестя котів. На прикладі Муфтика, Мохобородька та Півчеревичка автор доводить, що кожен повинен відповідати за свої вчинки та думати про їх наслідки.

«Пригоди Муфтика, Півчеревичка та Мохобородька. Ціна слави. Книга 2»

Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько, врятувавши місто від котів, прокинулися вранці відомими. Їх впізнавали в кав'ярні, випускали іграшки і не давали проходу... Запланована відпустка на море  відкладалася, а кількість прихильників, які хотіли взяти автограф, все зростала. Яка ж вона слава? Та й взагалі, як довго вона триває? Яка її ціна???

Але сталася біда. Прямо посеред міста, звичайна порядна жіночка (не якийсь страшний дядько!) викрала Мохобородька! Вивішувала його у господарчій сумці за вікно! А на прогулянку виводила на повідку і у наморднику! На прикладі Мохобородька автор підняв питання безпеки дітей. Один легковажний крок, або зайва довірливість, і можна стати жертвою злочинців.

«Пригоди Муфтика, Півчеревичка та Мохобородька. Вовча пастка. Книга 3»

Нарешті маленькі чоловічки вирушають на відпочинок до моря, але вибирають коротку дорогу через ліс, у якому переживають напад вовчої зграї. В результаті їм довелося розділитися. Муфта викрали і перенесли в лігво звірів. Проживши деякий час із дикими тваринами, він був виявлений вченими, які його прийняли за вихованця вовків і вирішили вивчати його поведінку. Півчеревик і Мохова борода, не втрачаючи надії, роблять все можливе, щоб знайти свого друга. Справжня дружба, взаємодопомога, подолання труднощів, любов до природи та доброта – всі ці позитивні якості виховує автор у юних читачів