Ювіляр лютого

1 лютого - 120 років від дня народження
 Євгена Филимоновича Маланюка (1897-1968), 
українського поета, мистецтвознавця, літературознавця.

Ім'я Євгена Маланюка стало широко відомим лише на початку 90-х років минулого століття, через три десятиліття після його смерті.

 

У поета, дослідника, публіциста Євгена Маланюка один адресат й один герой — Україна. Це однаково стосується як творів, у яких поет величає її степовою Елладою, так і тих, де митець з болем і гнівом назве Україну "Пріською гетьмана Петра".

А починалася поетова Еллада-Україна з його дитинства, з маленького провінційного містечка Новоархангельська, загубленого в степу, якому судилося протягом віків бути покордонням княжої Русі та половецького степу, Гетьманщини та Дикого поля, Запорожжя та Речі Посполитої.

Дитячі та юнацькі роки письменника минули в літературно-мистецькій атмосфері колишнього Єлисаветграда (нині Кропивницький) та Києва. Хлопець непогано малював, а вірші почав писати уже в 11-13років. З дитинства зачитувався «Словом о полку Ігоревім», віршами Тараса Шевченка, прозою Едмондо де Амічіса та Марка Твена.

Доля привела хлопця до Київської військової школи, котру він закінчив 1 січня 1916 року. Далі запасний піхотний полк, а потім прапорщик Маланюк служив молодшим офіцером у кулеметній роті фронтової частини. Послужний список його по-військовому скупий та лаконічний: бої, відзнаки, підвищення у званні. За тими назвами та датами — криваві бої, поразки і перемоги, втрати бойових побратимів.

Світова війна закінчилася для Євгена Маланюка в лютому 1918 року. Проте склалося так, що після короткої відпустки йому знову довелося воювати, він став на захист Української держави. На нього чекали ще три роки війни. Війни, у якій тричі доводилося здавати ворогові Київ.

У 1920р. разом з Армією УНР  Маланюк емігрував, спочатку жив у Польщі в таборі для інтернованих українських частин. Тут йому довелося переживати, осмислювати, "прокручувати" у пам'яті злети та поразки УНР. Саме тут приходить усвідомлення необхідності змінити стилет на стилос, віддавши і його служінню Україні.

Так народжується Маланюк-поет. Його вірші, публіцистичні, культурологічні, літературознавчі статті майже щодня з'являються в таборових журналах "Всім", "Наша зоря", "Український сурмач", "Веселка" та інших виданнях.

Живучи за межами України, Євген Маланюк ні на мить не поривав з нею.

У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка  Маланюка «Стилет і стилос», у 1926р. у Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій».

1929р.  поет очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк». Протягом 1930—1939 pp. у Парижі та Львові виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата». 

У 1945р. Євген Маланюк опинився в Західній Німеччині, увійшов до складу МУРу (Мистецький український рух), 1949 р. — переїхав до США.

У 1951 —1966 pp. вийшли його твори: збірки «Влада» (1951); «Поезії в одному томі» (1954); «Остання весна» (1959); «Серпень» (1964); поема «П'ята симфонія» (1953), два томи есеїстики: «Книги спостережень».

 «Є. Маланюк із найвидатнішого поета української еміграції перетворився на класика української літератури ХХ ст., його поезія – не лише крик зболеного серця, а ще і гарт, очисний вогонь, через який проходить наш народ на нелегкому шляху до своєї державності й духовності». (М. Ільницький).