24 квітня - 100 років від дня народження
Дмитра Григоровича
Білоуса (1920 – 2004),
українського поета,
Дмитро Білоус народився 24 квітня 1920 в
селі Курмани на Сумщині. В селянській багатодітній сім'ї Ганни Давидівни і Григорія
Миколайовича Білоусів був десятою дитиною.
У сім'ї шанували слово, книжки в домі
оточували Дмитрика з раннього дитинства, і частенько вечорами в хаті читали вголос. Сімейна атмосфера, виховання, любов до книжки не могли не вплинути на
Дмитра. Після навчання у Харківській дитячій трудовій комуні, Дмитро Білоус
вступає на філологічний факультет Харківського університету. Його
однокурсниками були Олесь Гончар та Григорій Тютюнник.
Війна перервала навчання, і Дмитро, встигши
закінчити тільки три курси філфаку, йде в складі студентського батальйону на
фронт. У перших оборонних боях на Київщині у серпні 1941 року був тяжко
поранений. Минуло більше року лікування в госпіталях на сибірській землі, і
молодий боєць знову стає до лав армії у 1943 р. тепер уже в складі української
редакції радіомовлення для партизанів України при Всесоюзному радіокомітеті.
Його першою літературною зброєю стала
сатира. Після визволення Києва Дмитро Григорович продовжує навчання у
Київському університеті, а закінчивши аспірантуру, стає відповідальним
секретарем молодіжного літературного журналу «Дніпро».
1948
року відбувся його літературний дебют як поета – вийшла в світ збірка
гумористичних та сатиричних віршів «Осколочним». У цьому ж році його було
прийнято у Спілку письменників. У 1957 р. вийшла збірка – «Добрим людям на
здоров'я, ворогам на безголов'я», «Веселі обличчя» (1953) та інші.
Уже в зрілому віці письменник починає
писати для дітей. Творами з його збірок «Пташині
голоси» (1956), «Упертий Гриць» та «Про чотириногих, рогатих і безрогих»
(1959), «Лікарня в зоопарку» (1962), «Турботливі друзі» (1970), «Сад на Лисій
горі» (1972), «Веселий Кут», «Гриць Гачок» зачитувалися маленькі читайлики.
Велику, благородну й конче потрібну справу
робив письменник: вчив любити рідний край, знати, відчувати багатство і красу
нашого «дива калинового» – рідної мови.
В збірках «Диво калинове», «Чари
барвінкові», «За Україну молюся» поет звертався насамперед до дітей, бо був
певен, коли молоді говоритимуть рідною мовою, пишатимуться нею – тоді й постане
по-справжньому Україна!
Немає коментарів:
Дописати коментар