понеділок, 4 березня 2019 р.

Відспівала душа і в піснях залишилась навічно


4 березня – 70 років від дня народження   
Володимира Івасюка


Володимир Івасюк  (1949-1979) – український композитор, поет, творець української поп-музики. Видатний українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем.

Талант Володимира помітили, коли хлопцю було 10 років. Про нього тоді вже говорили у рідному місті Кіцмань. 
У 15 про нього почули Чернівці, в 20 років – говорила вже вся Україна. Його пісні відомі не лише в Україні. «Червона рута» була визнана найкращою піснею 1971 року, а «Водограй» – 1972.

Івасюк був не просто музикантом, він був патріотом України. Своїми піснями він відроджував любов українців до української культури.

В пісні «Червона рута» органічно поєдналися сучасні ритми з найкращими елементами  народного українського співу. Пісня приголомшила слухачів своїм неординарним змістом і лунала повсюдно.  Її появі передувала фольклорно-дослідницька робота композитора, зокрема велике захоплення митця українською народною творчістю. Для вісімнадцятирічного композитора, закоханого в рідний фольклор, чутливого до всього нового, образ Червоної рути був хвилюючою знахідкою. Ця квітка не давала йому спокою майже три роки. У пошуках деталізації прочитаного у «Коломийках» він багато мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття.

 
1971 року режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконали Софія Ротару й соліст ансамблю «Смерічка» Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка.

1975 року у селі Розтоки на Буковині було знято фільм «Пісня завжди з нами», в якому Софія Ротару виконала 6 пісень В. Івасюка.
 
В 1977 році  Софія Ротару з піснею Івасюка «У долі своя весна» перемогла на фестивалі «Сопот-77». Вийшли платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару» і збірка його пісень «Моя пісня».

1978 року Володимир Івасюк  переміг на Всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій , одержав дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара».

Поет Юрій Рибчинський, який був близьким другом Володимира Івасюка, так характеризує композитора: “Володимир був скромним – як справжній художник, який працює на майбутнє, а не купається у теплій ванні сьогоднішнього успіху доти, поки вода не охолоне. Він не спекулював своїм ім’ям, яке тоді було на устах у мільйонів людей. Ні зовні, ні внутрішньо ніколи не виділяв себе серед інших, що було дивно для хлопчиська (дозволю собі подібну нахабність!), на якого раптом звалилося визнання. Івасюку в пору першого всесоюзного, а згодом і міжнародного успіху було трохи більше 20-ти. У такі роки слава – тяжке випробування. Він не тиражував успіх, як це часто відбувається з багатьма початківцями, які шукають легкого хліба, – жодна його нова пісня не була схожа на вже написані”.

24 квітня 1979 року  за телефонним викликом вийшов з дому й більше не повернувся. 18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу, пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. Саме тоді була закрита справа №239, що чомусь мала назву «Пошукова справа по факту смерті композитора В. Івасюка». Слідчі завзято відпрацьовували версію про "самоповєшаніє", відкидаючи в сторону всі інші. Івасюка намагалися також назвати божевільним, говорили про «творчу кризу», про заздрість вчителя.
 
На похорон Володимира Івасюка прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного – люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця. Це було свого роду актом громадянської непокори.

26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 року справу було закрито нібито через відсутність складу злочину. 12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка. «Вбитий співробітниками КГБ», – заявив прокурор Львівщини Роман Федик в лютому 2015 року.

У 2009 році, коли видатному українцю 
мало б виповнитися 60, 
він був удостоєний звання Героя України.

Немає коментарів:

Дописати коментар