Євгена Маланюка (1897-1968),
українського письменника, публіциста, літературного критика
Ім'я Євгена Маланюка стало широко відомим лише на початку 90-х років минулого століття. Творчий доробок цього самобутнього і талановитого поета довгий час був під забороною радянської пропаганди, яка причепила йому «ярлик» яскравого представника «українського націоналізму». Насправді ж він лише палко любив свою Батьківщину, за межами якої змушений був прожити більшу частину життя, і «сумно» жартував, що зазнав трьох еміграцій і двох інтернувань. Любов до рідної землі додавала наснаги творити, виливаючи її у динамічних поетичних рядках і публіцистичному слові.
ОСНОВНІ ТВОРИ: Збірки «Стилет і стилос», «Гербарій», «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата», «Влада», «Поезії в одному томі», «Остання весна», «Серпень», поема «П’ята симфонія». Два томи есеїстики «Книги спостережень».
Найголовнішою ідеєю, що проймала поезію Є. Маланюка, була ідея української державності. Усією своєю творчістю поет прагнув дати відповідь на запитання: що являє собою українська культура, яке місце вона посідає серед інших культур, що є причинами тогочасного занепаду країни, як відродити українську державність.