пʼятниця, 14 січня 2022 р.

Ювіляр січня

 


14 січня - 85 років від дня народження

Євгена Гуцала (1937-1995),

українського прозаїка, поета


 

Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937р. в с. Старому Животові Вінницької області в родині сільських учителів. В дитинстві він захоплювався читанням книг. Любов до читання з часом переросла в захоплення віршування. Про своє дитинство письменник розповідав у багатьох оповіданнях та повістях «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «У гаї сонце зацвіло»

У 1959році Євген Гуцало закінчив Ніжинський педагогічний інститут ім. М. Гоголя.

  1962 року опублікована перша збірка його оповідань «Люди серед людей». Відтоді одна за одною виходили нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші. Твори Є. Гуцала об'єднує любов до простої людини, любов до життя, прагнення зрозуміти й облагородити чесну людину, а нечесну— викрити перед людьми.

Літературна творчість налічує понад 200 оповідань, 20 повістей, 2 романи, 3 збірки поезій, книжки для дітей та публіцистика.

 Значну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984), «Оповідання з Тернівки» (1982) , «Княжа гора» (1985), які принесли авторові найбільшу славу та визнання.

Оповідання «Лось» увійшло до шкільної програми. Це історія про те, як лось, намагаючись напитись з ополонки, потрапив у воду й почав тонути. Двоє хлопчиків стали свідками боротьби лісового красеня за життя. Зрозумівши, що важкий лось сам не зможе врятуватись, хлопці кинулись на допомогу. Брати тільки-но встигли визволити тварину з льодяного полону, як пролунав постріл. Хлопці не відразу зрозуміли, що куля влучила саме у врятованого ними лося. Незабаром з'ясувалось, що вбивцею лісового красеня із заповідника став їх рідний дядько Шпичак. Коли дядько зрозумів, що брати не в захопленні від його здобичі, він злякався, що хлопці можуть повідомити в заповідник про його вчинок. Він пробував їм і погрожувати, щоб вони мовчали, і пропонував за мовчанку м'ясо й роги, але діти, нічого не відповівши, пішли до своїх саней. Автор завершує оповідання тим, що розгублений Шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з дітьми, страшенно хочеться, щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому не перетнула куля».

У 1985 році став лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка за збірку оповідань «Пролетіли коні» та повість «Саййора»




 


.

Немає коментарів:

Дописати коментар