субота, 30 травня 2020 р.

30 травня - День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження



День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження відзначається в Україні згідно з Указом Президента (№ 563/99, від 25.05.99) щорічно в останню суботу травня.

Видавнича справа — дуже захоплююча та творча сфера діяльності. Складання макетів, підбір кольорової гамми, верстка. Видавці — справжні чарівники, що надають словам і зображенням відчутну форму. Це в їхніх руках електронний документ перетворюється на красиву брошуру, журнал або книгу. Це їхніми стараннями текст стає структурованим і легким для читання. Це саме вони дозволяють мільйонам читачів насолоджуватися паперовою версією книг, їх запахом і шелестом сторінок.

Першою українською друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, в якій у 1491 році з'явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала книги для України і суміжних країн, вона почала видання книг на кирилиці в тій формі, яку продовжили друкарні в Україні.

Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573-1575 років. А першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (1574), який історично поклав початок розвитку книгодрукування в Україні.

Справжнім шедевром друкарського мистецтва стала Острозька Біблія (1581). Острог також став першим в Україні центром видання тодішньої публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою».

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована в 1616 році, Київська лаврська друкарня працювала три століття.

Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була невелика друкарня у Львові, що діяла в 1592-1602 роках.

Всього в Україні протягом 1574-1648 років діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності були великі торгівельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були не тільки кадри ремісників, книжників, редакторів, а й можливості більш широкого збуту. При великих друкарнях були свої книжкові магазини. Продажем книг займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які поширювали книги разом з іншими товарами.

Був в Україні і негативний досвід руйнування книговидання, починаючи з 1720 року, коли Петро І заборонив своїм указом книговидання українською мовою.

Українське книговидання часом ледь жевріло, але не вмирало. Навіть у складний період між першою і другою світовими війнами в Галичині існувало близько 50 українських видавництв.

Причиною відносного зменшення українських видань в радянські часи була в першу чергу урядова політика. З 1930 до 1939 року українська книга в кількісному вимірі скоротилася з 6394 до 1895 видань.

В даний час перед українською книгою і тими, хто займається її розповсюдженням, встала інша серйозна проблема - ринкові відносини.

Щоб видавати книгу, потрібно знати її неминущу цінність, треба вміти її берегти і передавати з покоління в покоління. Це вічний духовний скарб народу.


Немає коментарів:

Дописати коментар