Ювіляр квітня

 

23 квітня — 100 років від дня народження

Василя Сидоровича Земляка (1923–1977),

українського прозаїка, кінодраматурга

 

 Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінничині в селянській родині. Саме від батьків увібрав майбутній письменник у своє серце народні пісні й думи, у них навчився цінувати нетлінні духовні надбання, від них набрався мудрості та любові.

Василь з дитинства захоплювався читанням книг, при світлі каганця «ковтаючи» книги одну за одною. Перечитавши все, що було в шкільній та сільській бібліотеках, він де тільки міг діставав нові видання, знав напам’ять безліч віршів, пізніше під його редагуванням виходила шкільна стіннівка.

Василь закінчив з відзнакою Миколаївську семирічну школу, а з 8 класу навчався в Йосипівській середній школі.

У 1940 році  вступив до Харківського авіаційного училища, бо з дитинства мріяв стати льотчиком. Але війна перервала навчання: 18-річний юнак потрапив на фронт. Під час Другої світової війни воював у складі партизанського загону.

Друкуватися почав після війни.  Саме в 1945 було видано його перші прозові твори. У лютому 1957 Земляка було прийнято до Спілки письменників України. У 1958 році призначений головним редактором республіканського видавництва «Молодь».

Василь Земляк збагатив українську літературу значним набутком.   Найвідоміші з його творів:  повісті: «Рідна сторона» (1956), «Кам’яний брід»(1957), «Гнівний Стратіон» (1960),  «Підполковник Шиманський» (1966),  романи «Лебедина зграя» (1971)  та «Зелені млини» (1976), трагедія «Президент» (1974-1976), оповідання «Тихоня» та інші. Основна тема творів Василя Земляка – нелегка доля хлібороба, проблеми відновлення сіл від післявоєнної розрухи, утвердження любові до рідної землі, партизанська боротьба з німецькими окупантами.

 

Був головним редактором Київської кіностудії ім. О. Довженка з 1963 по 1966 рік. Співпрацював з журналом «Новини кіноекрану». За його сценаріями створено художні фільми: «Люди моєї долі» (1961), «Олесь Чоботар» (1957), «Останній патрон» (1963), «На Київському напрямі» (1968), «Вавилон-ХХ» (1979), а «Дочка Стратіона» (1956) – найвідоміший фільм, що обійшов кіноекрани майже всього світу.

Помер письменник 17 березня 1977 року.

В оповіданні «Тихоня» розповідається про хлопчика Толю, який приїхав влітку погостювати в бабусі. Але хлопця не приваблювало провести канікули, лежачи десь на березі річки чи в садку під яблунею. Він хотів працювати разом з усіма, та тендітна міська дитина не справляла враження гарного робітника, тому він чув від оточуючих прохання «не вештатись під ногами». І тільки старий Маковей запропонував Толі попрацювати в парі з конячкою Тихонею — відтягувати солому до скирти. Хлопчик ніяк не міг зрозуміти, чому дівчата підсміювались з нього і Тихоні, вважаючи конячину «неробою». Випадок допоміг хлопцеві зрозуміти, що причина неробства і «складного норову» коня полягала в тому, що про Тихоню ніхто не дбав, іноді навіть просто забуваючи її напоїти. З того часу Толя взяв на себе обов'язки піклуватись про Тихоню, і кінь жодного разу його не підвів. А коли літо скінчилось і хлопцеві треба було повертатись додому, то Толя не повірив своїм очам: Тихоня прийшла на перон, щоб провести свого маленького друга. Своїм твором Василь Земляк хотів сказати, що доброта, людяність у ставленні до оточуючих може творити справжні чудеса, що виявляти турботу необхідно не тільки до іншої людини, але й до природи, яку ми просто зобов'язані оберігати.